Мовчання крик
Helen Roo
І знов доводиться кричати, Лиш так вдається біль перенести. Так треба не програти, а встояти, Нема ж кому вперед мене вести. Нема кому подати руку допомоги, Підтримати в моментах, де слаба, Коли вже наче на краю дороги Й безвиходних обставин я раба. Ніхто не знає серця й думок голос, Не знають як не сплю я по ночам. Закрита в собі, я - не нічний лотос, Немає відпочинку і очам. В пітьмі життя не можу відчинити Душі своєї для навколишніх людей. Її зуміють й поглядом розбити, Тому тримаю далі від чужих очей. Я збережу в собі переживання Й від вух людей, що мріють усе знати Від непорозумінь я збережу мовчання Не змушу їх вуста все далі передати. Доводиться кричати серед ночі, Та тихо, що і мовчання голосніше, Виходить крик водою через очі І на душі стає все тихше і простіше. 20.01.20
2020-07-24 01:03:02
5
0
Інші вірші поета
Далі Тобі, Христос, хвалу хочу віддати Вільний політ
Інші поети
Margarita20
@Margarita20
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
3206
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13125