Радіо, забороняю, добре, будь ласка. 13.444

Генрі крадієць сенсу

Дякую Богові за те що можу написати вірша. Дякую радіо, за тещо воно заборонено мної. Подяка зроблена, кульмінація, сальто морталє через кубик кави: Радіо Що ти говориш? Якись дурниці верзеш. Реклама життя, Кохання, любові Навіщо дурниці ці? Мені би краще напевно зникнути Я шпигун??? Бабуся каже бувай Я кажу а хто ви? А вона що не знає. Тікає. Я п'ю каву. Радіо бісить своїм співчуттям Що сталося? Ти зникаєш? В тебе думок багато? Ти людина? Я - стомився! Забороняю тобі розмовляти Радіо! ¿¿¿☆ - з ким ви це? - з особистостю, котра мене ненавидить, кожен день плює мені в душу та кричить на мене ранком, не дає спокійно жити сміятись дихати та ненавидить усім серцем, ця особистість так мене ненавидить що не існує, воно лише пляма на склі котре пливе від дощу та кричить, що знище весь світ та безглуздість його, особистість складається з плям і обгорток цукерок і плаче від болю ненавиди, бо це справжній біль і душа страждань... - Так з ким? - Да так, сам з собою знаєте лі. Загадково подивився в вікно і взяв небачну папіросу, запалив небачної пальничкой та небачно заплакав.

2023-02-01 12:12:44

3

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Генрі крадієць сенсу

@Veil ох, мені чомусь здалося в якийсь момент, що це щось звичне - в якийсь час ти перестаєш слухати майже усе, що тобі говорять чи ні, і просто робиш... але це до самого серце, особливо останнє речення. Дякую тобі, я хочу це зберегти у собі назавжди ♡°•

Відповісти

2023-02-01 12:23:13

1

Veil

Мені ще дуже запали до душі вірші "Пісня", "Кажи те, чого не можна" та "Моя мова". Є там таке щось особливе, що я ще ніде не бачила і про це хочеться кричати. В такі моменти я розумію, наскільки ціную людей, що сюди прийшли. Якщо замислитись, то усвідомлюєш, як це дивовижно, що ми тут зібрались і знайомимось з різними творчими людьми, яких вживу ніколи не бачили. І ця платформа вже давно мене тримає на плаву. Сама б я не впоралась. Отже радію, що є можливість вас читати ❤️

Відповісти

2023-02-01 12:33:59

1

Генрі крадієць сенсу

@Veil Дякую, також слідкую за вами, переважно блоги і телеграм, мені чомусь не вистачає останнім часом сімуляції спілкування) і я також дуже надихаюся цієй платформою - дуже хочу вірити, що колись вона розквітне по новому ♡°•

Відповісти

2023-02-01 15:59:14

1

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

2575

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11524