Павук Алексій Миколаївич (диалог у ванній кімнаті)
- Доброго дня, Алексій Миколаївич! - І вам доброго дня. - Як сяй маш, пане Миколаївич? - Потрохи, кручусь верчусь. Трохи перехворів, ну самі розумієте - зима. - Так-так, зима. Зараз такий грип ходить, ой-ой! В самого собака хворіла. - А в мене окрім мене ще й донька. Но нічого, недавно народила. - Ох, вітаю! Як назвали дітачок? - Три Миколаями, і чотири Алексійовичами. - А доньок не було? - Як не було - два Миколая та три Алексійовичи. - О, це добре. А як ви самі по собі? - Та от, бізнес відкриваю. - Який? - Та такє, наша компанія орієнтуєтьс на сенс та клієнтура в нас така там... короче, коучінг там, всі ті справи... - Ах, зрозумів, зрозумів. А що в особистом? - Та ось, жінка пішла до таргана, затепер пішов в мистецтво, вірші пишу, авторські сборники... с видавництвом списався, зараз обговорюємо дещо. Міркую ще зайнятися малюванням, хочу спробувати свій потенціал у цієй сфері. - Слуха, Миколаївич, справа є до тебе. - Так-так, слуха уважна. Тільки пам'ятай, я особистість серйозна, часу на балачки замало. - Так, я просто хотів помити голову, тай приняти душ в цілому... - А, все зрозумів, так-так, звісно. Аренда душу - двадцять гривень. - П'ятірками піде? - Так, добре. Зараз павутину приберу свою, тай душ твій. Тільки якщо будеш продовжувати по часу, попередь мене та сплати задаток. - Добре, дякую. Бувай, Миколаїович. - І тобі здоров бувай, все, тікаю по справам.
2023-01-04 12:08:16
1
0
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
3881
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12590