Дій!
У твоєму місті знову пасмурна погода, розсіяні будні, не виспані години. Ти далі продовжуєш сидіти до півночі мріючи бути кимось. День за днем ти працюєш на нудній тобі роботі, слухаючи свого боса що ти ніхто. Ай правда, чого ти добився? У молодому віці ти прокурюєш легені цигарками, мрієш досвідом відомих тобі блогерів, пробуєш затвердити себе поміж людей та кохаєш тих, хто намагається тебе забути. Ти шукаєш своє щасття у страху та можливо у соромі, бажаєш миру в країні, а сам віддаєш свій голос іншим кандидатам. Закінчивши університет ти з гордістю Йдеш на роботу, щоб стати кимось для суспільства, знайти себе. Розчарування та біль можливо беруть гору, та ти все одно намагаєшся знайти грань -- бути особливим. Знаєш, таких як ти мільйони на цілому світі... Якщо зламають -- ти ніхто. Ніхто крім тебе не буде будувати тобі свободу, надію та шанс на щочь краще. Я би продовжував наводити приклад, говорити тобі що краще для тебе, та ти все одно будеш діяти так, як хочеш ти. Знаєш, думай головою та відчувай душею, все залежить від тебе самого. Дій!
2019-05-07 12:08:59
5
0
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2169
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11977