Вітер Змін

Честер Фінч

Ходжу серед домів високих, Шукаю правди й забуття, І у одвічній цій дорозі, Не бачу ні початку, ні кінця. У книгах все черпаю знань, І відголоски дум нічних, Все не дають мені заснути. Ці роздуми безкрайні й недосяжні, Для мене стали - як спогади дитинства, Які я все пригадую щодня. На вулиці я чую шум прибою, А вдома запах квітів гірських, Замріяний, спокійний, і тривожний Сиджу в кімнаті зруйнованих надій. Я пригадав забуті візерунки, Картини щастя, радості, журби І поряд вже зі мною, добрі тіні Які вже знають, хто я є такий... Але життя - лише ілюзія, та марево Жорсткої доби... Я так бажаю вже, прокинутись раптово Не бачачи ні сліз, ні боротьби, Ходити алеями сакур, не думати А що я не зробив? Для чого все це? Невже на це, я заслужив? Бажаю легко дихати, не кашляючи від болю, Кохати, вірити, і жити мирно на землі, Я вірю що все це ненадовго, Й подує в сторону мою, цей вітер змін.

2025-03-03 00:39:23

1

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12427

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4079