"Ми самі є собі творці"

Честер Фінч

Дістану я, до глибини, Не зрозумілих цих речей, Знайду сенс, страждань та мрій, Яких все більше, тут стає. Марні надії на кращі часи І марнота - у всьому теж... Не треба нам, порожніх слів, Яких чимало навкруги. У вирії буденних справ Ми віднайдемо, спокій свій. Не треба в голову пускати, Думи тужливі, та надію, Ми самі творимо історію, Ми самі є - собі творці." Я тут лише в'язень своїх слів, У темряві невиразного сумніву Шукаю свободу, від кайданів, Яких диктує мені час. Я тут творець - себе самого, Я скульптор тіла і душі! Ми самі є - собі творці Митці забутої епохи...

2024-09-13 16:31:29

3

0

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3722

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12593