Еринії

П'еро

Душа в Аїда царстві за життя: Над нею насміявся Купідон, І Немезида зла без вороття Загнала душу у страшний полон. Три дочки ночі тішаться тепер, Пускають кігті у самії кості, І душу мою ніби лев роздер... Алекто - ти є дійсно символ злості! Однак же без сестер тут не пройти: Бо ж Тісіфона радить усіх вбити. Підняли спів тенори і альти, Що чути навіть з вишньої орбіти. Але що основне - Мегеро, люба! Від тебе заздрощі і гнів так душу рвуть, Що скоро, дуже скоро вріжу дуба, Аби забути врешті всю цю лють. О три богині! Нащо ви прийшлисьте? Убить мене? Та ж спосіб то тяжкий! Хоча я знаю, що ми відповісьте: Ти зламаний. Забутий. Вже вмерлий. 14/03/2024

2024-03-17 18:58:23

Інші вірші поета

Нема. Чому? А може? Без надії Як бути далі? З старого капища

Інші поети

Eleanor Rigby

@ouvrir_son_coeur

Oliver Schatz

@welario

Lady_with_Cat

@Lady_with_Cat

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

3892

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4957