Після
Нехай згниють мої кості поношені,
Як солдата славнії ножни.
В землянку чорноземну кинуті - не прошені.
Залишені.
Забуті.
І не гожі же!
На пагорбі, під ним і над всіма.
В повітрі білий пил.
На зелених листках,
На рожевих небесах.
Не без них,
Аж ніяк.
Все лиш пил,
На землі,
І під нею,
І на ній,
І над нею.
Я кричу під землею –
Сотнею травинок,
На поверхні.
Сотнею молекул гідрогену.
Я кричу і не чую свій крик!
Він застиг.
У повітрі...
2021-01-14 18:29:45
2
0