Домовина

Bad Trip

(18+)
Щасливі лиця покоління бракованих резинок, Розквітають, як в садах ромашки й барвінок. Тут в повітрі запах хліба, близько хлібзавод... Ти назвав це місце домом, а я б домовиною. Тут поховав своє життя, Тут запам'ятають дитиною. Це рай пройобаних мрій, Вавилонська вежа мертвих ідей. Де по неволі народжений ти, Рабське ярмо протягнеш до могили. Ти лиш обід для Молоха, Тебе віддали з народження. Ти мав бути переможцем! І як вийшов ти?! І чим далі від нього, Тим сильніше прогризає журба. І коли все здається те саме, Ті самі знайомі імена. Коли щастя, лиш рукою візьми, Протягни до грудей... Коли в повітрі запах свободи, Тебе всерівно тягне туди! І все стає різко фальшивим! І дружба, й любов, і кар'єра... Все стає настільки несправжнім, Що почуття лиш обгортки від них, Що викинули поза бак. Світ пластикових упаковок, Який не згорить просто так. І ти покидаєш його тим самим рабом, На якому ярмо ще з дитинства. Повертаєшся назад до руїн, З яких так радо тікав. І поки творець всієї хуйні, Сидить на своєму небесному троні, І гріє на ложечці акварель. Ми пустим трубку миру по колу, На одвірках рідненьких їбеней. І ти назвеш це місце склепом, А я домовиною.

2020-10-23 06:02:01

2

0

Схожі вірші

Всі

Впізнай себе...

Вікторія Тодавчич

Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....

43

7

2320

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12401