Каяття
Білі стіни. Люстро загадкове.
Скла поверхня лукаво блищить.
Я в думках повертаюся знову
У обитель щоденних жахіть.
Плівка сліз затуманила очі,
Оніміли пошерхлі вуста.
Зізнаюся, я мрію і хочу,
Щоб була моя стежка проста.
Те люстерко сміється і манить,
От лишень скло у ньому криве.
І стає моя правда обманом,
Все ламається враз і пливе.
Голос люстра шепоче так тихо,
Що моя не безгрішна душа.
Так, це правда... лукавеє лихо
Все сумління моє не лиша.
Часом в шалі болючім кидала
Комусь в спину жорстокі слова.
Не довірила і ревнувала..
Моя грішна, пуста голова!
Я не янгол, це знаю напевне,
І чимало утнула невтіх.
Однак вірю: не все так плачевно,
Бо не стану повторювать їх!
Прошепочу: "Прости мене, Боже!
Я загрузла в своїх помилках.
Відтепер завжди тільки хороше
Буду мати на серці й в думках!"
2020-10-26 12:56:50
0
0