Сподівайся

Vymy

Забуті надії, загублені плани, Нездійснені мрії і все, що ми знали. Втративши все, повз моря, океани Ми йшли до світанку, якого бажали. Крізь Всесвіт й крізь час, Усе зло й неправдивість Ми вірили в нас У дружню терпимість. Пройшовши всю вічність Й побачивши космос, Пізнали магічність, Почули наш голос. Згадали дорогу і те, що втрачали, Дивились на сонце, любили, кохали. Жили в цю хвилину, казали про казку, Споглядали на зорі, викидаючи маску. Ми знали про щястя і вірячи в долю, Залишили все – отримавши волю. Ходили стежками, малюючи небо, Не обертались назад – таке наше кредо. Сміялись, раділи, літали ночами, А смуток і горе лікували словами. Жили як хотіли, творили в день чари, Лишились собою, яких нас вже знали. Забуті надії, загублені плани, Нездійснені мрії, порваті романи, Це все неважливо, не треба боятись, Потрібно на краще завжди сподіватись.

2018-09-29 14:01:42

4

0

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

45

44

2147

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10904