Ненормальні

Олександр Гусейнов

Майбутнє змін значних зазнало І Хаос світ заполонив Людей звичайних вже не стало Диявол Господа побив Кохання всюди однополе Він із ним, вона із нею Натурал - в родині горе Великий сором над сім'єю Таких суспільство зневажає Таким життя не стане медом Закон суворий їх вбиває Народ живе зловісним кредом Дітей на світ виводять штучно Гріх жінкам народжувати, гріх! Зробити це так просто й зручно Без болю й мук, лиш щастя й сміх Прийшов в лікарню, в тебе щось взяли Чотири місяці чекаєш вдома Час промайнув - дитя дали - Оплати! - одна лише умова А колись жили звичайні люди Хлопець дівчину кохав Такими всі були усюди Та час суспільство зруйнував Однополі шлюби стали нормой Всі хто боявсь з пітьми повстали Планета вкрилась смугой чорной Неформали гору взяли На світ народжувались діти Все більше з нетиповим смаком Почуття нормальних стали тліти Це віяло недобрим знаком Світ не той, та є ще ті Вони ховаються, їх мало Вірять, що десь існує на Землі Місце, яке б їх всих урятувало Там є любов між статю протилежной Там жінки народжують дітей Там всі є вільні й незалежні Земля нормальних, там, людей

19.02.2020

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Олександр Гусейнов

@Влад Котов Ні!

Відповісти

19.02.2020, 15:59

Подобається

Лео Лея

Це вже майже реальність. 😨

Відповісти

05.05.2021, 15:50

Подобається

Олександр Гусейнов

@Лео Лея Це точно

Відповісти

05.05.2021, 15:51

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3797

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11429