О, Україно

Юрий Voituk

О, Україно, Україно, ненечко моя! Проллються ж сльози , на твою святую землю. Роздертую країнами, як олені вовками, -дай силу й віру, матінко моя! І нищуть землю нашу окупанти, Сепаратисти, влада й зрадники народу. Крадуть твої багатства і свободу , Чорти, нікчеми золоті. Тож любі браття, українці! Давай зберімося в один кулак! Вернемо силу нашу й землю! І нанесемо руйнівний удар!

2020-08-08 05:47:06

5

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Игорь Демин

Смело, очень смело! Я несколько раз прочитал этот стих, чтобы понять всю боль автора и любовь автора к Украине, своей родине, своей стране. Дорогой Юрий, Вы меня взбудоражили этим стихом , я размышлять о нем буду, мне хочется прочувствовать тоже самое, что чувствовали Вы, когда писали этот стих.

Відповісти

2020-08-18 03:41:17

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12300

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3979