Святые

О Брама

Святые вершат святые дела, Святому везде почёт и хвала, Убогий, слепой, попрошайка (Нищих людишек презренная шайка), – Вот благодатная почва, нагие тела: Делу святому презренна хула. Нищий протянет просящую руку, Убогий прогонит застывшую скуку, Згонят ухмылку зеници слепца – Серце не дрогнет лишь у глупца. Что ты им скажешь, почтенный святой: Мир безконечен, мир непростой?.. Разума нет, лишь облик земной, Мир недоступен, мрачный, немой, Голые плечи, следы на спине: Убогие мысли в убогой стране. В ней не вершатся благие дела, Их черная зависть со света свела, – Бродит по миру страшная боль, Рану посыпала едкая соль. Убогий, слепой, попрошайка… Бродит по свету голодная шайка… Сделай дело святое – обогрей, накорми, Почтенный святой, нужду их пойми! Дай насытиться дряхлому старцу, В теле забиться остывшему сердцу, Слепцу укажи правильный путь, Юродивому слово сказать не забудь. Делу святому – первое дело, Время текуче, глядь – улетело… Убогий, слепой, попрошайка – Жаждущая жизни жадная шайка: Разума нет, желудок пустой, Не видит, что творит несчастный слепой. Крепкая хватка у злой нищеты – Не испытуй судьбу у опасной черты, Делу святому дай свободно идти, Слабому мира сего дай пройти… Вершат ли святые святые дела? Везде ли святому честь и хвала?..

2024-05-30 13:34:31

1

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1672

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11395