Я зливою

Поліна Богаєвська

Я зливою попід хмарами поринаю на дно криниці. Аби не плакать, я сміюся, і мені, неначе, й справді весело. Після смерті у роті холонуть слова і гинуть в повіках зіниці, А тіні боронять душу в останній священній месі. Забуваються геть на мокрім асфальті нігті попутника, Я забуду і лезо, й принизливу вранішню кривду. Волосся у снастях, а плоть то русалоччин мотлох. Я не тіло, я морок, суцільна вціліла огида. 12.10.22

2022-12-17 13:08:13

Інші вірші поета

Не в моїй компетенції Всем людям, которых я прежде любила Тут з твого Star shopping

Інші поети

Liia Ravaget

@nana55

Oliver Schatz

@welario

Adara Halley

@adarahalley

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11395

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

8914