це ми

Поліна Богаєвська

Ми діти в зіпсованих вінстоном кедах квіткових. Як кара небесна дорослість стискає плечі. До біса, не хочу стирчати весь день удома, Спливати потоками крові і прати до півночі речі. Не хочу занурити пасма в облуду і кривду, Не хочу лукавих обіймів, сторонніх рук. Бажаю лише в зоопарку пестити левів, Вважати, що тато назавжди мій ліпший друг. Ти вітаєш усіх, хто не любий, лагідним поглядом. Ти звикаєш до сивості неба і спирту у подиху ввечері. Лиш незвично прийняти усі ці дитячі спогади І дозволити болеві хусткою вкутати плечі. 06.09.22

2022-12-17 13:04:16

Інші вірші поета

Я плакал. Густаву Ару Мальчик в полосатой пижаме 122 дня Всем людям, которых я прежде любила

Інші поети

-Rayures

@Catalina_P

Erza L'enfer Du Mal

@Queeny_anime

Anna Sparrows

@birdwithword

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15810

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11395