Повертаючись,Марина помітили
гіда.Він ішов в ліс,а в руці тримав
пляшку горівки.Так як дівчина
довірилася своєму шостому чуттю,
то вже за кілька хвилин визнала,що воно її підводить.
  Чоловік жодного разу не обернувся.Вже темніло і почав
падати сніг.Коли дерева замінили
кущі,той зупинився.Звернув на ліво.
    Простора місцина,навколо якої
високі голі дерева по інший бік.
Чоловік стояв і плакав.
  Марина зважилася підійти,але
не ступивши крок почула голос
Катерини.Та кликала на допомогу.
   А гіду - ходьби-хни.Стоїть плаче,
наче не чує нічого.
  Дівчина залишила того наодинці
і побігла на звук.Кілька разів спіткнулася об корені дерев,а один раз прокотилася вниз схилом.
Вона відчувала холодний сніг
на шиї,грудях,плечах,в ногах,але
не зупинилася.
   Тільки не помітивши яму полетіла до низу.На щастя приземлення було м'яке завдяки
Каті.
—Ти чого під ноги не дивися?–
спитала та обтрушуючи одяг
від білого багаства.
—Теж питання і тобі хочу задати.
—Ну шо?Як ти тут опинилася?
—Почула як ти....
—З дому ти не могла почути.Він
надто далеко.
—Звідки ти знаєш?
—Я один раз вже губилася,то ж
впізнала цю місцину,поки сиділа
тут.
—І давно?
—Як сонце зайшло, трохи пізніше.
—А я за гідом пішла.Мені його
вигляд геть не сподобався.
—Я то подумала,що у нас ментальний зв'язок.
—Шосте чуття спровадило.А ти?
—Посварилася із Дмитром,оминула поворот і вирішила скоротити дорогу.
—Хороше рішення.
—А гід де?Він же поблизу?
—Він і оком не змигнув,коли
ти кричала.В депресії мабуть.
—Хотів заблукати в лісі і померти?
—Здається він знав куда йде.
До того гід зупинився біля просторої галявини...
—Марино.Там озеро.Мертве!???!
Він хоче вбити себе.–закричала
біловолоса дівчина.
—Чорт.Треба вибиратися.
—Але як?
   Дівчата почали шукати рішення
оглядаючи все навколо.Катя примітила кусок корення і їх осяяла ідея.
   Вона почала гребсти землю руками,а за нею і Марина.За кілька
хвилин вони розкопали достатньо
корення якогось дерева і вилізли
на верх.
  Подруги бігли що духу до мертвого озера,благаючи Бога
встигнути.
   Недалеко від берега вони помітили лунку.Схоже вони
спізнилися.Але це не зупинило
Катю.Вона стрибнула в озеро.
Вода була неймовірно хололгна,але
гаряче серце гріло її,а з ним і
надія,що їм вдасться врятувати
чоловіка.Нащастя дівчина любила
плавати,а тренування у ванній,
допомогло їй довше перебувати під
водою.
  Тим часом Марина шукала зв'язок,щоб повідомити про
спробу самогубства.Їй пришлось
вилізти на дерево,але життя людини було того варте,попри
небезпеку.
   Нарешті із води виринала Катя,
в той момент Марина вже говорила із деспечером швидкої
допомоги.
   Катя взяла за капішон куртки
чоловіка і тягла його до берега.
Злізти Марині невийшло без
падіння.Дівчина відчула пекучий
біль в спині і в руці,але встала і пішла на допомогу подрузі.
   Чоловік не дихав.Катя вся трусилася від холоду,тому штучне
дихання прийшлось зробити
Марині.
   Напривелике розчарування це не допомогло.Аж раптом чоловік
опритомнів.Спочатку виблював
воду,а потім і їжу.
  Це виглядало гидко,але дівчата
сміялися.
—Навіщо?–ледь вимовив той.
  Подруги переглянулися.Вони
справді не знали навіщо вирішили
попри небезпеку врятувати його.
Інстинкт?Добра душа?Може хтось
інший,не з цього світу керував
ними?
—Я думаю,ваша кохана хотіла,щоб
ви жили,–відповіла Марина,вдивляючись в темний ліс.
Вона не бачила нікого,але відчувала.
—Втрата близької людини це боляче,але навіть це не може
забрати у вас життя.Здаватися
погане рішення.
   Катерина глянула в очі гіда,Марини,а потім впала на землю.Зорі.Що може бути прекрасніше?
   Дівчата не відчували холод.
Вони поринули в світ,де вже не зможуть нічого відчувати.