3π + 3я

virvechka

частина мене залишена на асфальті продубльована вирієм воронів серед граційних пазурів смерті чигає все ж яку вхопити сторону булькаю у повітря гладким камінням воно у гортані зашите з дитинства тому, мабуть, важко було говорити багато речей прийдешніх не сталось вигодуваних чужими очікуваннями |збилася зі стежки?| світ наповнений сльозами тиші ті огидливо стогнуть переставши цідити отруту я сталася (не)живою молекулярно розкладаюсь/складаюсь і на гребені не встояти: — треба брати вершину вище. — гудять ворони. пнуся зі шкірки, котру розривають ідеї багато життів вміщують під собою, зостаючись закритими в домі йду — забуваюся закриваю аспекти переставши страждати не вбачаю в собі сторонні знімки кривої я |не| витесана ні їхніми руками ні їхніми спогадами моє тіло деформоване на зап'ястках ношу мозолі від чужих доторків зайва. неправильна. дивна. не мала позиції зате носила задосить гордості впала/не впала з вікна коливалася від здогадів за нитки хапалася безпорадною впертістю виливаючи довкола брудну злість я собі змогла •пробачити •полюбити •прийняти і хай світ захлинеться чорною заздрістю бо зупинилася і с н у в а т и. p.s. автор теми Ілля Срібний.

2023-04-05 22:01:31

2

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5885

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12797