Спасибі батькам
Вікторія Яковчук
Як багато говоримо слів - Невпевнених, веселих і злих. Як багато щодня читаєм рядків На шпальтах і зворотах книг. Як багато ми пам'ятаємо - Дати, уривки, дні без злив... Та все одно забуваємо Про наших дорогих батьків. Упевнено крокуючи до мрії, Ми навмисно не помічаємо тих, Хто, підтримуючи наші надії, Захищаючи від поглядів злих, Витрачають задарма свій час Навіть без сподівать на подяку. Вони, попри все, захищають нас, Не отримуючи при цьому відзнаки. Ми часто говорим "Спасибі", Але, на жаль, зовсім не тим людям. Вони й без того дуже щасливі Й нізащо нас не осудять. Та тільки-но життя дасть ляпас, Хоч це хвороба останньої ступені Або кілька "друзів" позбулись гримас - Ми, недолюблені і недослухані, Мчимось до рідної домівки, І, виплакавшись в тісній садибі, Вирушаємо в нові мандрівки, Знову забувши сказати "Спасибі".
2018-08-18 11:14:25
4
0
Інші вірші поета
Фільми Ніхто не віда, що у неї на душі Сьома секунда Кохайте не за гроші в банку...
Інші поети
Юлія Мушак
@yulia_mushak
Doesnt Matter
@Doesntmatter
بسنت
@bassant_samir_aly
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4987
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3346