планета
Вікторія Яковчук
Певно, інопланетяни з нас насміхаються, Адже люди - єдині істоти, що не цінують життя; Планета вже задихається, А ти й далі кидаєш сміття.
2021-04-08 06:41:31
9
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
CRINGE
Alle Menschen sind Robitern, die ein Projekt der Ausplanetern
Відповісти
2022-10-14 21:51:14
Подобається
Вікторія Яковчук
@CRINGE Ich glaube nicht, aber im Jahr 2022 werde ich nicht überrascht sein, wenn sich herausstellt, dass es wahr ist
Відповісти
2022-10-14 22:55:11
1
CRINGE
@Вікторія Яковчук puhutko sinä saksaa?)
Відповісти
2022-10-15 05:25:29
Подобається
Інші вірші поета
Ви плювали на мене з високої вежі... Нарко Недоліки Сьома секунда
Інші поети
rosbyta_chasha
@rosbyta_chasha
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11463
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1761