Четверте
"Червоний, відповідай! У тебе дочка померла!"
Знаєте, це було цілком нормально для мене, для моєї професії. Специфіка діла Людини-мурахи полягає у тому, що ти ніколи не знаєш, кого у певній ситуації в тобі виявиться більше: Людини чи все ж-таки Мурахи? Розгортаючи американські прапори на мільярдах різних за розмірами та структурою Місцях, мої клони в однакових червоно-чорних костюмах думають не про номер своєї дружини, який вони раптово забули, а про те, хто ж буде наступним у тій баночці з-під квасолі: ти чи твоє альтер-его? Зламаний костюм чи понівечене життя? – ось нагальне питання кожної Людини-мурахи.
Я просто встав, відкрив люк і вийшов з капсули, навіть не одягнув шолома. Маленький крок для людини, але величезний стрибок для мурахи. Прилад показував прискорення серцебиття на декілька ударів у хвилину. Один з фломастерів лежав у мене в кишені, я дістав його, встромив у місячний ґрунт – і пішов, тримаючи у руці цей чарівний для даної ситуації предмет. Мені чомусь захотілося намалювати на поверхні супутника Землі велетенський рожевий смайлик, настільки великий, щоб його можна було побачити неозброєним оком із будь-якого американського будинку. Дихання трохи збилося, проте не припинилось. Я малював від душі, із серцем, вкладаючи усю мурашину простоту і натхненність у цей смайлик розміром з місячне море. Заради своєї професії я готовий піти на все. Тиск підвищився. "Супер, – думав я, – тепер дітлахи десь у Канзасі зможуть побачити мій смайлик – єдине, що я взагалі вмію гарно малювати". Якщо вірити місячному годиннику, пройшло 15 секунд. Я вже встиг побудувати плани, схожі на панельки у Казахстані, в якому я не був: після завершення процесу мені хотілося б виміряти діаметр мого творіння та товщину його контурів. 30 секунд. Вічність – і та проминає довше. Одна хвилина. Маленький крок для людини, але величезний стрибок для мурахи. Вперше за 36 років відчуваю себе художником. Пульс знижується до рекордно низьких показників. Підвищення тиску. "Червоний! Червоний! Відочкадáй! Дочповідкá!" Останній подих. Ой, хапайте мене семеро!! Смерть.
Знаєте, це було цілком нормально для мене, для моєї професії. Специфіка діла Людини-мурахи полягає у тому, що ти ніколи не знаєш, кого у певній ситуації в тобі виявиться більше: Людини чи все ж-таки Мурахи? Розгортаючи американські прапори на мільярдах різних за розмірами та структурою Місцях, мої клони в однакових червоно-чорних костюмах думають не про номер своєї дружини, який вони раптово забули, а про те, хто ж буде наступним у тій баночці з-під квасолі: ти чи твоє альтер-его? Зламаний костюм чи понівечене життя? – ось нагальне питання кожної Людини-мурахи.
Я просто встав, відкрив люк і вийшов з капсули, навіть не одягнув шолома. Маленький крок для людини, але величезний стрибок для мурахи. Прилад показував прискорення серцебиття на декілька ударів у хвилину. Один з фломастерів лежав у мене в кишені, я дістав його, встромив у місячний ґрунт – і пішов, тримаючи у руці цей чарівний для даної ситуації предмет. Мені чомусь захотілося намалювати на поверхні супутника Землі велетенський рожевий смайлик, настільки великий, щоб його можна було побачити неозброєним оком із будь-якого американського будинку. Дихання трохи збилося, проте не припинилось. Я малював від душі, із серцем, вкладаючи усю мурашину простоту і натхненність у цей смайлик розміром з місячне море. Заради своєї професії я готовий піти на все. Тиск підвищився. "Супер, – думав я, – тепер дітлахи десь у Канзасі зможуть побачити мій смайлик – єдине, що я взагалі вмію гарно малювати". Якщо вірити місячному годиннику, пройшло 15 секунд. Я вже встиг побудувати плани, схожі на панельки у Казахстані, в якому я не був: після завершення процесу мені хотілося б виміряти діаметр мого творіння та товщину його контурів. 30 секунд. Вічність – і та проминає довше. Одна хвилина. Маленький крок для людини, але величезний стрибок для мурахи. Вперше за 36 років відчуваю себе художником. Пульс знижується до рекордно низьких показників. Підвищення тиску. "Червоний! Червоний! Відочкадáй! Дочповідкá!" Останній подих. Ой, хапайте мене семеро!! Смерть.
Коментарі