Свет постепенно теряем...

Мне было грустно ,когда солнце ушло Мир укрылся темнотой красных тучек, Почему я спросила ему так легко Уходить словно последний дней лучик Уносить свет робко с собой Из рассветом снова на землю Разве можно забирать без следов Большинства мира надежду Чудесами покроется тьма , Что с заходом все окунула Не оставив нечего прежде так, Как было с ушедшего утра. Час летит словно скорости миг Хоть мы этого совсем не замечаем Даём просто ему мчатся в рысь Наблюдая, как свет постепенно теряем ...

2020-06-26 08:42:12

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (9)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

спасибі :)

Відповісти

2020-06-26 09:09:04

Подобається

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

ой да як є )🙈

Відповісти

2020-06-26 09:10:49

Подобається

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

ахах еволюція знаєш це страшна сила )🤭

Відповісти

2020-06-26 09:11:55

Подобається

Інші вірші поета

Ти знаєш, що я любила... Дозе с любовью)) Малий ведмедик Темнота теней ночи ...

Інші поети

Lalisa_Livingston

@Lalisa_Livingston

Аня

@13AmYa05

لباس شريف الدين

@liyaz_syarifuddin

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

3982

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12305