За кулісами життя
Олександр Гурський
Колись настане мить і ця людина просто перестане існувати. І якось, доволі давно, це вже і сталося, лишилась тільки оболонка. Моє життя неначе позбавлене забарвлення кіно.. продовження історії на зміну ''хепі енду''. Та відчуття складається, що просто розглядаю епілог, написаний автором... Мною самим, персонажем своєї ж прози. Довкола дощ чи сонце, чи заслужена винагорода, чи напів забуті квітковії парфуми, — я просто йду вперед, неспішно, проте... Невпинно, так само, як і час. І я проходжу повз місця розлуки, болю, радощів і просто сірих днів. Спостерігаю пройдений вже шлях; жалію, що нічого не вернути та страждаю, що поступив не так. І добровільно ставлю своє життя на паузу, і добровільно... Страждаю я від цього. Просто в голову не можу вкласти: "Для чого закінчив я своє життя свідомістю, а тіло полишивши?" "Чому не можу я відкинути циклічості думок про все та всіх на світі, яких вже варто... Просто взяти і забути?" "Чому не можу повернути активності життя?" "Для чого я брехав тим людям і навіть не заучував слова?" — Чому за втратою сумую.. людей які уже не бачать нас? Чому, вони не можуть залишитися на день подовше? Чому вони просто не можуть розказати для чого покінчили з життям? Чому вони так просто... Не можуть повернутися до нашого життя? Навіщо роблять з нас трагедії героїв?
2023-11-08 23:46:09
0
0
Інші вірші поета
Так хочеться відчути Коротка історія одних ''лютнєвих'' стосунків Прояви загадковості Стираючи кордони
Інші поети
Vitalina Shepel
@Vitalina_kiss
-_Roma_-
@roma_653y
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1342
Недоречне (UA)
Ай
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
49
6
781