Вірші
Невідправлене
Хоч і під псевдонімом, але чи це має значення?
Я люблю тебе.
Так незвично зізнаватися, але чекаю побачення
Якщо такий час для нас прийде.
Припустимо, ти інший насправді, неважливо,
Бо я теж не така.
Я хотіла бути розумною, бо не вийшла красивою
Але зовнішність має значення, на жаль.
Це пусте, можливо то не любов
Лише фантазії, мрії, щось недосяжне
просто ти перший, хто під них підійшов
Я тебе таким бучу: далеким, несправжнім.
До речі, хочеш таємницю тобі розкажу?
Прости, я забула, ти інші справи маєш.
Ти не пишеш, тож мабуть я напишу
Книгу в якій ти мене покохаєш.
1
0
74
Ти часто думаєш
Ти часто так себе картаєш
За помилки минулі чи те що не зробила
Закрившись у собі, реальність не приймаєш
Хоч глибоко в душі чекаєш диво.
Ти дивишся на себе і не розумієш
Це відчуваю лише я чи люди всі такі?
Говориш що неба бажань, насправді мрієш
Пізнати щастя на землі.
Ти борешся. Не з іншими, з собою
Хочеш зліпити краще щось, ніж є
Вже ледве йдеш від всього болю
І переконуєш себе: усе пройде.
Ти думаєш: можливо завтра..
та кожен ранок наче лотерея
Заходить сонце, розумієш: знову втрата
А сенс який? Невже його нема?
Та іноді отримуєш спокою крихти
І так смакуєш ними, хочеш ще
Але вони ідуть лишається холодний слід пітьми
І усвідомлення: усе мине.
В руках тримаєш міцно розбиті мрії, плани
Ти плачеш ніби це кінець
В душі зробились більші рани
І вже не бачиш де Творець.
Ти розумієш: так не можна.
Потрібно сили для нового початку віднайти
І з кожним кроком так тривожно
В серці благаєш «Боже, поможи».
2
0
175
Найдивовижніша розмова 2
Це була найдивовижніша розмова..
Як ніч прийшла, з очей зійшов туман.
Я знов благала допомоги в Бога
Коли розсіявся самотності обман.
Емоції не те шептали,
Розбите серце не туди пішло.
Не цукор був, тепер пекельні стали рани
Так мрію знову про Твоє крило …
Є спалах захвату, і феєрверки, потім тьма
Це камера, тюрма, неволя*
І серце бʼється швидше: це була брехня,
Щоб відвернути ще одну душу від Бога.
Не дай спокусам заглушити душі крик
Бо відповідь лише у Бога
хай не затьмарить серця тимчасовий блиск.
І не обманюйся: в гріха лише одна дорога…
* Ліза Теркерст "усе мало би бути по іншому"
2
0
107
Грона гніву
У людських душах гронами буяє гнів
Наступить мить- народиться врожай
Проллються сльози тоді, помста,
біль
І світ побачить: ось як виглядає край.
Вранці буде світло, якщо зараз темно,
Нас вчили готуватися до гіршого
І скільки раз було усе даремно
Бо мало бути від початку все по іншому.
Я боюсь правди, бо вона вільна
А у мого страху великі очі.
Обманювати себе як різновид божевілля,
Наповнюючи нереальним темні ночі.
І ходять люди в світі між двома садами
Тут справді вільні, хоч і є мета
І вірність, святість це не величні храми,
А віра і любов, ось там заховане життя.
1
0
75
Щось
Прошу, не дай мені зникнути, читай.
Читай рядки, слова, мовчання.
Від щирості, благаю, не тікай,
Щоб виправдалось моє існування.
Це лиш життя, хоча психолог каже, що депресія.
Я не вірю, ти ж знаєш, у мене все прекрасно.
така цікава в них професія,
І я не довіряю, якщо чесно…
Так, я боюсь, але ж усі ми люди.
Мені казали це нормально чи не так??
Я вже не вірю, брешуть всюди
Не довіряю я, мовчу, пробач …
Сьогоднішній день був нормальний
Незважаючи на пролиті сльози в пустій кімнаті
Вони краще ніж відчуття «нічого»
І Я пишу «добре» на питання «як ти?»
Я так мрію завтра почати краще
Але щодня сьогодні виходить погано…
Сьогодення лишає одну напризволяще
Що буде якщо завтра не стане ?
Якщо дивитися назад, так дивно…
Мені там добре, зараз накриває хвилею
І я питаю в себе; хто винний,
Що так сумую за собою щасливою?
У всякому разі, не йди і пробач.
Ти кажеш «пройде», я згідна.
На жаль, не уникнути всіх життєвих невдач,
Просто дай відчути що я потрібна.
6
0
138
Вона
Її сказали, що все було прекрасно
І у неї виходить бути такою.
Та тільки натхнення із часом погасне,
Бо вона там не була собою.
Її казали, що вона така добра, надійна
Що їй можуть себе довіряти
Поруч із нею так зручно, спокійно
Бо не кожен вміє слухати і мовчати.
Її очі були наповнені розумінням
Серце ж все далі падало в пустоту
Вона ховала свої думки, головне до інших терпіння
Боляче відчувати серед людей самоту.
Її приймали, можливо навіть любили.
Вона виглядала такою живою…
Іноді пораду до проблеми просили
Та лишалась єдина проблема: вона не була собою
*страх неприйняття іншими. Людина робить все, аби догодити іншим, таким чином становлячись лицеміром.
5
0
117
Екзистенція
Не знаю чому, але знаю напевно,
Що сьогоднішній день буде провальний.
І спокій отримаю лиш коли стане темно
Важко усвідомити, як цей світ може бути реальний...
І я лишаю все як будувала... Знову тікаю
З надією почати біля нових чистих стін
Та десь усередині відчуваю,
Що буду розчарована біля нових руїн.
Думки не перетворюються у слова
Вони стають важким туманом наді мною.
Слідом летять куди би не пішла
Стаючи перед всім густою млою.
Життя, мета, думки і люди...
Маленька точка я, яка не знає що робити.
І вибір, усвідомлення повсюди
І страшно так у світі жити.
Я є. Живу і дихаю. Існую.
Йде боротьба добра і зла постійна.
Наповнюю життя, чи час марную
І хочу вірити, що вільна.
8
0
222
Думки носять одяг
А знаєш, думки також носять одяг,
Його ми називаємо словами.
У когось розкіш, в когось вбого
Та впринципі, як все під небесами.
Говорять, мудрий може бути бідний
Думки не одягає у слова...
Мовчати часто може здібний.
Говорять всі, а слухати кому нема.
І на землі насправді все є марнота
Ми йдем кудись, шукаємо чогось.
думки так хочу одягнути у слова,
Аби почув мене хоч хтось.
6
0
223
...
Натисну видалити. Ніби не було людини
І натхнення вогник погас.
Фото в кошик. Не впаде ні сльозини
Але є те, що не зітре ні люди, ні час.
Спогади летять крізь кілометри за нами
Намагаються отримати право жити.
Виходять в реальність глибокими ночами,
А я мрію щасливою бути, простити, любити.
Є те, що не в силі стерти ні люди, ні час
Не має сенсу крізь години спішити
Час не лікує, не зцілює нас,
Ми просто звикаємо зі всім жити.
6
2
147
Життя
А зрештою, чи виправдовується існування?
Коли життя отак пливе
Мета людини неначе знак питання
Найважливіше чи її знайде.
А потім час іде, а виходу нема
за обрій сонце кожен день заходить
За ним лишається лиш пустота
І усвідомлення: усе проходить.
Миттєві посмішки говорять: будь в моменті
Бо цей момент і є життя
Та тільки біль лишається на серці
І не заглушує це все щоденна суєта.
Іноді, нестерпно людиною бути
Коли не розумієш себе, плачеш спонтанно
Дивишся в дзеркало і хочеш забути
Не розуміючи що не так? Чому так погано?
І страху велетні щодня на нас чекають
Життя пливе. Минуле б'є, катує
Слова і погляди серця нам розбивають
І усвідомлення: час не лікує.
До смерті маємо свою ми волю..
Самі відповідаємо за що здобудем
Ми можемо жаліти, винувати долю
Та після смерті в інший стан прибудем...
Чекає інше щось, можливо це здивує
Творець погляне на Своє творіння
Що Він тоді від нашого життя відчує?
Живи, щоб з радістю ввійти в нетління.
5
0
186
Екзистенційна криза
Мої рядки давно не мають адресата
Просто думки, що перетворюються у слова.
Хтось говорив, що світ - театр чи палата,
А я сиджу самотня і думаю: хто я?
Іноді здається, що моє життя було вже сказане.
У сотні книгах, я лиш копіюю.
Дивлюсь в майбутнє, воно таке розмазане,
Для чого тут на світі я існую?
В минулому потіху я знаходжу
В людей, які себе лишили у рядках.
До них у смутку я приходжу,
Себе шукаю в їх думках.
Страх смерті за горло тисне уночі
Думки навколо як густий туман
Так хочеться до знань знайти ключі
І вірити, що все навкруг це не обман.
І я лише тікаю, тікаю, тікаю.
Хочу дізнатися хто я
Так багато питань, я нічого не знаю
Для чого зрештою на землю прийшла.
5
0
196
Соціофобія
Страх дихає в обличчя, біль у тілі
І ріжуть поглядами чужі очі,
в кишенях ховаються долоні спітнілі,
Малюють новий світ глибокі ночі.
Трясуться ноги, нудить і бʼє вітер
так страшно тут, а пекло - це є інші*
Хочу змінити щось, тому творю із літер
В пустій кімнаті, створеній із тиші.
Жити потрібно дивлячись вперед
Для розуміння ж необхідно озиратися назад**
Та оживає часто небажаний захований скелет,
Тече забутих спогадів болючий град.
«Я тебе зрадила», і «я тебе». Таке життя.
Інстинкт для виживання часто прогресує
Хоч так багато того, що любимо - дрантя,
Чомусь воно майбутнє нам будує.
Лицеміром не бути та тяжко бути собою
Перед обличчям стоять кроки невдалі
І буває так добре спокійно порою
Та все ж мучать думки: а що далі?
*Жан Поль Сартр
** Серен Кʼєркегор
2
0
179
Думки
не запитуй якщо не готовий слухати
Не роби послуги етикету.
Людиною не лише слова можуть рухати
І найкращі рядки не належать лише поету.
А знаєш, найцікавіше не завжди нам говорять
Бо воно таке рідне, його не хочеться втратити.
Справжність там, де щось споріднене поряд
І не тільки від горя можна плакати.
Не має єдиного правила, щоб було ідеально
У кожного свої помилки і перемоги
Для когось можливість, комусь нереально
І кожен проходить власні дороги.
Без однієї людини, так як і з нею
А для когось відірвана частина душі
І нормальність не вимірюється межею
Сьогодні модно бути не таким як усі.
І людину можна убити всередині
Розламати, порвати, забрати частину
Вона самотня блукає в душевній пустині
І як робот робить щоденну рутину.
Важливо любити і вміти слухати
Іноді говорити або разом мовчати
Дивитись на зорі і дихати
І просто людину прийняти...
8
0
181
