Чому ?..
«Чому ти молишся?» - його погляд був направлений в очі Так дивно. Чому я дихаю? Чому живу? Я прошу дати відповідь на те що не знаю І щоб допоміг довіряти, не жити в страху. Коли знову по кругу накривають тривожні думки Я намагаюся знайти сили побачити Бога Але туман на очах, мені так тяжко іти Їх вітер дихає мені прямо в лице. Але прийде час туман спаде із очей Так було вже не раз У мене в руках купа непотрібних речей І втрачений дарма час. Я боюся питати чому і для чого... Говорять, що так випробовується віра Не виходить робити чогось значного Все летить в пустоту, а там прірва.. У мене нема слів. І бажань. Я не знаю що мені треба Тому і мовчу, прости… Лиш з надією знову дивлюся на небо Боже, де Ти? Коли туга смертельна охоплює тіло І навіть те що було пластиром, тепер не помагає Я хочу вчепитись за щось що врятує, Але поруч нічого не має… Я знаю, Ти дивишся. Твій погляд сумний. Бо довіра це повна відданість. Я вірю Ти хочеш відкинути камінь важкий За яким ховається чудо. І коли світ нарешті залишить на самоті Я піднімаю свій погляд догори відчуваю Твій теплий погляд на собі І слова « я не осуджую. Живи і більше не гріши»
2024-07-05 16:00:31
3
0
Схожі вірші
Всі
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9266
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11770