Життя за Орвеллом
Nadine Tikhonovitch
А зараз кинути все б і в часи повернутися ті, Де антиутопії були у книжках, а не в житті… Бої були темами в глибині зеленої дошки, Лякали дрібниці: ЗНО, випускний, навіть зморшки… Війна не була буденністю і не вʼїлася в шкіру, Де все ще не остаточно відчуття втрачено миру… Де дні не були, як один, і не боялися планів, Де всупереч всьому, знали менше ми стресових станів… Де не пронизував кожне місто крик нещадних сирен, Де щоденні новини не тримали ножа біля вен… Відчувати би ґрунт під ногами, новий роблячи крок, Як відчувала стабільність, чекаючи кожен урок… Зараз читати б Орвелла, шукать похмурість у творів І не впізнавати себе ще серед їхніх героїв… Втекти би туди, де в задач усіх був належний зразок, Почути би всіх вчителів, що неначе тікали з казок… Та шкода, навіть в дитинстві не вірила я у дива, Бо з кожним роком сильніше тяжіє лише голова… Так, тривоги ті, що з повітря, не вбили інших тривог, І добре, мабуть, що майбутнє знає за нас лише Бог… Та віра досі живе, віддаляється хоч горизонт: Перемога та спокій скоро кожен осяють наш фронт.
2023-08-18 18:15:05
19
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Nadine Tikhonovitch
@Лео Лея ❤️
Відповісти
2023-08-21 01:10:59
1
Ален Тім
Життєвий вірш, актуальний, на жаль..
Відповісти
2023-09-08 14:27:58
1
Nadine Tikhonovitch
@Ален Тім на жаль.
Відповісти
2023-09-08 14:31:24
Подобається
Інші вірші поета
Солдате... Я граю лише уві снах... Наскільки це можливо Дві літери
Інші поети
Maria Savka
@Maria_Savka
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10412
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1464