Ми з тобою...
Ти обрав її а не мене. Як обирають все на світі, і знаєш саме головне, що ми з тобою все ще діти. Давай у твої сімдесят будемо пити каву зі старбаксу, гуляти вуличками, усміхатись, дивитись одне на одного й не поспішно цілуватись. Скажу тобі тоді одне, я не буду більш брехати, таке кохання як у нас було і має статись. Таку любов пронесем через віки і не будемо старатись, одягати ті маски, хіба, що тільки карантині маски, бо ми з тобою переживемо і корону, і чуму. І все ж залишимось такими, бо сильно я тебе люблю.
2021-01-10 14:10:29
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Наталия Вормир
😍😍😍
Відповісти
2021-01-10 16:55:00
1
Рома Райн
Відповісти
2021-01-10 16:56:40
1
Схожі вірші
Всі
Неловкость в улыбке рассвета
Застыли на окошке вечерние узоры И снова мокрый дождик под лёгкий ветерочек , Без красок сонный кофе под пару твоих строчек .. Меня лишь согревает тепло твоих улыбок , Что заглушает холод давно проникших смыслов , А завтра снова будет тяжёлый понедельник, Но знаю ,что с тобою не страшен даже вечен , На сердце оставляя хорошим настроеньем , Сначала начиная срок время скоротечен Лишь парой фраз в инете, Мне брошенных с приятным воскресеньем...
39
2
3319
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2078