بكاء

Purple_بنفسجي ( PurpY <3 )

منذ أول نفس لك في هذه الدنيا بكيت أظنك تعلم الآن لما شكيت تعيش حياتك البائسة في حيرة وترى ابتسامات الناس وفي قلبك غيرة لا دخل للجاه في ذلك فإن ثروتك الحقيقية هي سعادتك لا مالك حسرة تملأ قلبك على ما يمضي لأنك لا تعلم كم من الوقت في هذا العالم ستقضي حقا انها مخيفة، فكرة الموت هي دوما ما توقظ برأسك ذاك الصوت صوت اعتاد أن يكون همسات راكدة يتساءل هل حياتك كانت ذات قيمة و فائدة وما يرعبك أكثر ويفقدك ثباتك فكرة أنك تعيش كل عام يوما ستلقى به موتك وسيأتي ذاك اليوم المشؤوم الذي ستكون بمجيئه مصدوم لا تقلق، عندما تترك جسدك الروح الحبيسة لن تبكي ولكن ستترك أفئدة أحبائك تعيسة قد تكون هذه عدالة الحياة يا سادة كل ما تفعله يعود اليك من خير أو شر، إنها العادة لذلك عش الحياة قبل أن تنزل بآخر محطة ولتدع أفكارك الورقية تسمع قبل أن ترسم آخر نقطة "اذا اعجبتك القصيدة واكملت القراءة لا تنس اخباري برأيك عنها في التعليقات والضغط على زر الإعجاب ومتابعة الحساب... فضلا وليس أمرا" شكرا 😊❤ ~PurpY 💜~

2018-09-04 10:13:09

8

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Sham Am

جميلة لا بل رائعة 💜💜

Відповісти

2018-09-04 17:32:22

1

Purple_بنفسجي ( PurpY <3 )

@نـُونِه شكراا 💜💜💜

Відповісти

2018-09-04 20:03:34

1

Purple_بنفسجي ( PurpY <3 )

@ Sham Am thank u love 💜💜

Відповісти

2018-09-04 20:04:16

1

Схожі вірші

Всі

Why?

Лунная Лапа

I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?

61

4

8381

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11395