Вона
Вона відразу здалась незвичайна,
Така усміхнена уся та мила.
Якась казкова, наче нереальна,
Душа її була не менш вродлива.
Вона уміло грала зі словами,
Та де там, в юних надцять літ,
Робила що хотіла із серцями,
Клеймила там глибокий власний слід.
Тонкими, та вабливими устами,
Ті вірші просто лилися із неї.
Думок її не досягнуть чолами,
Вони торкались струн душі моєї.
Бувало, тими довгими ночами,
Коли години танули в хвилини,
А ті розмови линули дощами,
Лишаючи по собі лиш натхнення.
І час пройшов, і ми усе забули,
Але, насправді, ні, ми добре пам'ятали
Про ті часи прекрасні, ті минулі,
Що в пам'яті сліди закарбували.
2018-05-24 20:52:06
11
0