Польова квітка
Олексій Коваль
Чи сліпий, чи видющий я? Не знає молоде, юнацьке серце. Здається закохався у квітку, Всі питають: "Якою вона була? Тюльпаном,ромашкою, Чи гордою трояндою, Від якою серце кров'ю стікало?" Ні ким ця дівчина не була, А звичайнісінька польова квітка, Їх тисячі, мільйони,нескінченність. Але серце любить тую єдиную, Хоча таких як вона багато. Хай люди забудуть про нас, Розвіються перед нашими очима, Щоб дали змогу побути разом, Коли нас навіки розлучить осінь. Настане мій час, І колись одним весняним ранком, Ми потрапимо у велику луку, Що зветься раєм.
2025-01-02 06:15:07
1
0
Інші вірші поета
Криваві мрії Сутність кохання Остання путь Смерть
Інші поети
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Rodrigo Crespo
@rodrigo_crespo
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1972
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12000