Я спостерігав за дорогою і все одно бачив, як Семюель намагається всістися на дупу так, щоб вона не боліла. Напевно, він зараз проклинає мене за ті смачні ляпаси, які він відчував в останні хвилини наших ігор.

Розчарування тепер змішалося з насолодою, бо якщо б не той клятий довбень, що вирішив зателефонувати мені у мій вихідний, то я відтрахав би Семі так, що він і встати потім не зміг. І якщо цей придурок не покаже мені дійсно нормальний проєкт, то побачить свою труну.

- Рітчел вже вдома? – запитав Семі, от тільки я гадки не маю, що на це відповісти. Той довбень пішов шлятися містом з моєю карткою, так ще й ігнорує мене. Я мовчав.

- Можливо, він буде засмучений через те, що ми катаємося на машині без нього.

Засмучений? Прокляття, що з вами всіма не так? Він тебе намагався зґвалтувати, щоб злякати, а тепер ти хвилюєшся за нього?

- Не неси дурниць, - пирхнув я, жбурнувши йому в руки телефон.

Не пройшло і декілька хвилин, коли він зрозумів, хто стоїть на шпалерах ґаджета.

- Якого біса? – промовив Семі, тицяючи по екрану, але я мовчав. – Ненавиджу тебе.

Подивимося, до чого тебе приведе ця ненависть. Я схопив його за стегно, впиваючись пальцями все сильніше, поки Семі намагався не подавати виду, що в його штанах заворушився прутень. Він швидко утнувся в телефон та почав читати переписку. На дорозі і було багацько машин, і це дратувало. Сьогодні повинен був приїхати один з губернаторів сусіднього штату — цікаво буде побачитися з цим лайном.

- Що ти повинен розповісти йому? – тишу було порушено тремтячим голосом Семі. От бляха, я забув про те повідомлення.

- Тебе це не стосується, - прогарчав я, вихопивши з його рук телефон.

Я швидко запхав його в штани та пригальмував біля узбіччя, тому що стоянка була повністю забита. Коли вже Норбес почує мої слова та зробить окреме місце для підприємців?

Я відкрив двері, глянувши на сумне обличчя Семі.

- Я чекатиму на тебе тут.

Може він і правий, бо буде багато клопоту, якщо він піде зі мною. Мені вже й так донесли про ті чутки, що ходять з офісу до офісу, ніби я клятий покидьок, який колекціонує хлопців та тримає як рабів.

На вулиці було прохолодно, тому я забрав із заднього сидіння свій піджак. Офісна будівля сьогодні сяяла, і мене цікавило чому саме. Невже той покидьок вирішив заїхати сюди, щоб знайти нові пригоди?

Я відчинив двері, роздивляючись той самий натовп, що стояв тут кожного обіду, але зараз було вже пізно, то що ж трапилося?

- Сер, ми дуже раді, що ви завітали до нас! Пригощайтеся всім, чим забажаєте, - проговорила адміністраторка, вказуючи на величезні столи з їжею. Сподіваюся, вона отруєна.

Чоловік обернувся, глянувши на мене. Його зеленуваті очі – прямо як ті папірці, що виглядали з його кишені – швидко оглянули мене з ніг до голови.

- Раєн Тішман, оце так диво! Не думав тебе тут зустріти.

Цей довбень не знає навіть елементарних речей, раз вирішив одразу перейти на «ти». Я ступив йому на зустріч, все ще ховаючи руки в кишенях, поки він тягнув свої. З невеликим бажанням я потиснув руку у відповідь, і після непомітно витерши її о штани.

- Мене звати Адам Ергад, - радісно пролепетав він.

- Багато про вас чув, тож як вас принесло сюди?

- Я би з радістю тобі розповів про це, тільки десь в тихішому місці, - він потягнув руку до кишені піджака. – Тримай, якщо не знайдеш мене у гостьовій через хвилин двадцять, то зателефонуй за цим номером.

Ще й цього мені не вистачало – проводити час з нещодавно назначеним губернатором Каліфорнії. Я натягнув усмішку, щоб він не вирішив втекти раніше потрібного часу, та пішов до ліфту.

Якщо мої робітники зараз не на своїх робочих місцях, а шляються десь в тому натовпі, чекаючи поки з ними підійдуть сфотографуватися, то звільню всіх нахрін. Після відео, що мені надіслали з камер спостереження у ліфті, де були Рітчел та Семі, я перестав спокійно їздити ліфтом. Тепер це — місце, де завжди вирує спогад про ту жахливу сцену, довбень.

Як йому взагалі таке лайно прийшло у голову – домагатися до бідолашного хлопчака прямо в ліфті, коли до нього може потрапити будь-хто? Я вислухав від Норбеса за відео цілу лекцію, зате Рітчел сяяв від щастя, що знову накоїв бісовщини. Іноді мені здається, що я дуже слабо б’ю його, якщо ця голова не розумнішає.

Ліфт відчинився і я побачив перед собою декілька осіб. Той, що мені десь по груди, стояв посередині – це Альберто. Біля нього стояли двоє його охоронців, що були трішки меншими за мене – одразу видно, що бідолашні пропускали тренування.

- І якого біса ти вирішив, що можеш ось так взяти і перекреслити всі мої плани на день? – одразу почав я. Альберто посміхнувся, показуючи рукою на мій кабінет.

- Ти будеш радий цій інформації.

Я підійшов до дверей, швидко діставши потрібний ключ. Охоронці залишилися біля входу, поки ми з Альберто пішли усередину. Я вирішив всістися на звичайний диван, щоб бути ближче до чоловіка.

- Уважно слухаю, - промовив я, дивлячись на те, як Альберто заливається коньяком.

- Файний, - заговорив він, - звідки привіз?

- Альберто, - загарчав я.

- Все-все, заспокойся, - він поставив склянку на стіл та дістав планшет зі своєї сумки. – Глянь, ми змогли вийти на чудові умови з власником цієї будівлі.

У планшеті був договір про купівлю однієї з найвідоміших будівель у Вегасі. Там завжди коїлося щось дивне, тому за це місце буквально велися цілі підпільні війни, і ця новина була дійсно неймовірною. Заволодівши цією будівлею – ми заволодіємо всіма крупними махінаціями, що відбувалися в клятому Лас-Вегасі.

- Скільки?

- Близько трьох мільярдів, проте ти маєш розуміти, що це…

- Надасть нам повну владу, Альберто? Ти, бляха, маєш рацію! – перебивши, зрадів я.

- Ми можемо підписати прямо сьогодні. Десь опівночі і, якщо ти згоден.

- Зустріч буде одразу на тому місці?

- Так.

Я вскочив з дивану, все ще тримаючи планшет у руках.

- Зараз перешлю тобі кошти, поїдеш зі мною, - промовив я, надсилаючи через телефон гроші на декілька різних карт фірми. – Тільки зроби так, щоб ніхто не дізнався про те, хто став новим власником. Нам буде ще чим зайнятися, Альберто.

- Анонімність понад усе, - сказав він, наповнюючи склянку коньяком і миттєво заливаючи в себе.

Гроші були розкидані на декілька рахунків, що контролювалися моїми працівниками. В потрібну хвилину їх швидко переведуть на рахунок нинішнього власника, зробивши це повністю секретно.

- Тоді до зустрічі, Раєне, - Альберто забрав свій планшет та вийшов з кабінету.

Не будь я майже два метри зростом і таким дорослим, то скакав би тут як маленьке дитя, якому подарували новий конструктор. До зустрічі з тим покидьком залишалося п’ять хвилин, тому потрібно було вирушати.

Я вийшов з кабінету, глянувши чи всі робітники на місці. Була відсутня тільки Джесіка, і то скоріш за все, вона знову сиділа в туалеті, бо має певні проблеми зі шлунком.

- Гарвіс, слідкуй за всіма, - повернуся я до хлопця, що втикав у монітор, - бо якщо хтось піде фотографуватися з тим покидьком – вилетить звідси, як куля.

- Я вас зрозумів, сер.

***

Я чекав на цього довбня хвилин десять, він ще й дозволяє собі запізнюватися. Двері розчахнулися, показавши височеньку фігуру в червоному костюмі. Волосся збиралося в невеличку ґульку.

- Вибач, що змусив чекати, вирішував одне питаннячко, - він всівся напроти мене, елегантно віддавши свою сумку охоронцю.

- Тож якою долею вас сюди привело, чи Лос-Анджелес став ще нуднішим? – посміхнувся я, розуміючи, що він ніколи й не був цікавим. Містечко, яке прославилося завдяки Голлівуду. Тоді як Вегас прославився саме як курортне місце, де завжди коїлось щось цікаве, а гроші текли струмком.

- Дивно, що ти про це ще не чув, Раєне.

- Про що саме?

Він взявся їсти щойно принесений стейк, роблячи це так, ніби отримував кайф від розрізання м’яса. Хоча це йому властиво.

- Про завтрашні перемовини.

- Стосовно? – мені хотілося влупити йому, за те, що продовжує тягнути резину, як жилки того м’яса.

- Ти точно з Вегасу? Дивно, що не чуєш про такі суттєві події, - сказав він, нарешті зжерши той відрізаний шматок м’яса.

- То може проясниш мені нормально, якого біса тут коїться?

- Завтра приїжджає більшість губернаторів, щоб поговорити стосовно розподілу терористичного угрупування.

От бляха. Я знав, що цей «новий» губернатор розумів куди сунеться, бо робив це дуже впевнено, однак, все ще сподівався, що на таку авантюру він не піде. Що ж, тепер прирізати цю потвору хочеться ще більше.

- «Крамбус» існують ще з часів мого прадіда, бо він його заснував, і сьогодні влада законно перейде до мене. Цікаво подивитися на цю "коронацію"?

Воно мені взагалі не всралося. Сидіти та дивитися як підпільно отримує владу одна з потвор, яка править в цьому світі. «Крамбус» - найбільше терористичне угрупування ще з часів другої світової. Його створили, щоб тримати людей у страху та мати над ними повний контроль. Воно розповсюджене по всьому світу, і на кожну країну є своя довірена людина, яка сидить, як пухлина десь у важливому для влади місці, й бачить кожний рух. Крамбуси контролюють кожну подію в світі і швидко заминають її, якщо та руйнує їх плани. Полювання за цими покидьками йде вже довгий час – і от, один з них готовий запустити вовка до зайців.

- З чого така честь? – промовив я, дивлячись на те, як Адам миттєво примружився, намагаючись зрозуміти чи сміюся я з нього.

- Раєне, ти найвідоміший маклер на всесвітній біржі, а нам такі досвідчені люди дуже потрібні, розумієш? Тому ми будемо раді побачити тебе сьогодні на коронації близько четвертої ранку в «Говерсі».

Трясця, вони хочуть провести зібрання в моїй майбутній будівлі, от лайно. Чотири години на повний перехід будівлі буде замало, хоча якщо постаратися то можна встигнути й за три. Треба буде відписати Альбертові, щоб готував всіх потрібних людей для швидкого підписання папірців.

- Постараюся прийти, якщо плани не з’являться.

- Будемо раді тебе побачити. Взагалі, де твоє авто? Бо нам прийшлося паркуватися майже в десяти хвилинах звідси.

- Біля узбіччя, бо Норбесу начхати на комфорт підприємців і важливих персон, - підкреслив я, щоб дати хлопчику трішки порадіти і подумати, який він важливий для цього світу.

Він посміхнуся, відставляючи пусту тарілку вбік, а на її місце поставив свіжий салат «Цезар». Подивившись на нього я ледве не засміявся, бо міг зробити в сотні разів краще. Однак, цьому бовдурі вистачить і такого. Взагалі, Рітчел раніше частенько наминав його — має залежність ще з підліткового віку, коли приходив до мене.

Боже, я як згадаю з якого лайна тільки не витягував його, а тепер він так поводиться зі мною, ну довбень. Якщо б не я та мої гроші, то скоріш за все він би вже був під землею.

- Але там не було нікого, - ці слова Адама вибили мене з думок. Він чи прикидається, чи реально не помітив величезну машину.

Я швидко підскочив, забивши хрін на цього покидька, та хутко покрокував до виходу. Натовпу ставало все менше, проте знаходилися індивідууми, котрі продовжували чекати. Я штовхнув декілька осіб, що нахабно перекрили прохід до основного виходу.

Штовхнувши двері, я вийшов на вулицю. Біля входу дійсно було пусто, жодної душі. Трясця, Семюель, якщо це твоїх рук справа…

Я оглянувся, сподіваючись побачити десь свою кляту машину, в якій буде сидіти бідолашний Семюель, проте цього не здійснилося. Я швидко пірнув у кишеню дістаючи телефон. Треба було дзвонити цьому бовдуру, поки не накоїв хуйні.

- Абонент знаходиться поза зоною досяжності. Будь ласка, залиште…

- Пішла ти в сраку! - загарчав я, клацаючи по червоній кнопці.

Я зателефонував Альберту, і одразу почув голос.

- Раєне, спокійно.

- Ти знаєш де вона?

- Я благаю тебе, заспокойся.

- Альберте, бляха, де автівка?!

- У передмісті. Сталася аварія. На даний момент, відомо про декількох загиблих.

Йобаний Семюель.