День? Зараз ніч чи день? Тут так темно...

- Я не буду навіть намагатися зрозуміти, якого ви все ще спите! - цей гучний і суворий голос так лякав. Він був до остраху мені знайомий, або я щось наплутав. Він йшов десь із самого серця темряви. - Семюель! Якого біса, ти, малий засранець, усе ще спиш!

Тато. Як я міг забути про час, він же перевіряє щоразу, чи прокинулися ми. Тато буде лаятися. Не хочу, щоб тато лаявся. Я розплющив очі, побачивши перед собою високого чоловіка. Його бездушні сірі очі, не припиняючи, дивилися на мене. Цей чоловік, напевно, любив готувати, адже стояв у кумедному рожевому фартусі, тримаючи у своїй мозолистій руці невелику лопатку.

- Якого біса ти розлежуєшся! - його рука просвистіла в повітрі і вдарила лопаткою прямо по людині в сусідньому ліжку. Божечки, що відбувається.

Тіло вискочило з-під ковдри, і я помітив білявого хлопця. Як багато нових людей. Уві сні все було так добре... Так спокійно. Але потім його з'їла темрява, забравши все світле в мене. Але чому так відбувається і в житті? Цей чоловік як темрява... Поглинає в себе все світле. Чому він заподіяв шкоду тому хлопцеві? Чи може він заподіяти таку шкоду і мені?

- Семюель, чому ти ще в ліжку? - він знає моє ім'я. Звідки він може його знати? Мама вчила мене не розмовляти з подібними людьми, вони можуть завдавати шкоди. Батько?

Це був мій батько, який я дурний. Я не впізнав рідного батька, жахливо! А хлопець у ліжку... Прескотт? Він же зараз точно отримає ще кілька ударів від батька, він його ніколи не щадив. Прескотт часто отримує через мене, бо батько ще не наважився піднімати на мене руку. Але це не означає, що я не діставав від нього. Ні, були навіть моменти, коли мені було страшенно боляче стояти на своїх ногах через кількість синців. Але Прескотт... я розумію, що він набагато старший за мене, але йому теж боляче.

Я підбіг до його ліжка і схопив за долоньку. Мені подобалися його руки, вони завжди були ніжними, а непомітна родимка між його великим і вказівним пальцем завжди заворожувала мене. Але зараз не до цього, зараз потрібно позбутися зайвих криків батька. Я потягнув його за собою і був здивований, що, будучи сонним, рухався він досить швидко.

Ми зайшли у ванну, щоб привести себе до ладу і спуститися вниз, та мені було не до цього. Щойно на моїх очах батько відлупцював його.

- Сильно болить? - я не переставав масажувати його руку, вона виглядала здоровою, але я знаю, що в основному Прескотт захищається нею. - Я не знаю, про що ти зараз думаєш, братику, але я обіцяю, що коли виросту, то ми обов'язково поїдемо звідси. Правда.

На жаль, я не дочекався від нього відповіді, проте отримав заспокійливі обійми. Він завжди допомагав мені, я думаю, що він найкращий брат на світі. І сьогодні ми з ним маємо піти на вечірку на честь Геловіна. Якщо нас відпустить батько...

Я відпустив його долоню, вона була червоною, напевно, як помідор. Він був шульгою, тож, гадаю, навіть якщо вона й болить, то це не сильно завадить йому. Я не хочу, щоб йому було боляче...

- Сем, що з тобою? - брат злякався, побачивши моє налякане обличчя. Я бачив незнайому людину в дзеркалі. Щоки почервоніли від наростаючої паніки. - Сем!

Брат схопив мене за плечі і спробував відвести від дзеркала. Я не міг вимовити ні слова, переляк відібрав у мене дар мови. Чому я бачу в дзеркалі невідомих мені людей. Я знову глянув туди, і знову цей хлопчик... Я? Там був я...

***

Ранок минув важко, але зараз я спокійний. Після тієї події у ванній ми з Прескоттом спустилися вниз, щоб поїсти. Я розповів мамі про все, що сталося... Про те, що різко перестаю впізнавати дуже близьких мені людей... Навіть себе. Вона не хотіла давати мені якісь таблетки, мені дев'ять років, а препарати, які могли мені допомогти, були для таких, як брат.

Але ми знайшли менш концентровані, і, випивши їх, я відчув дивне полегшення. Голова не боліла так, як було раніше. І тепер ми з братом спокійно могли виїхати школу. До того ж автобус уже чекав на вулиці.

Весь день у школі я провів, гадаю, чудово. Маргарет (вона ж моя вчителька) допомагала нам сьогодні з новим проєктом. Я дуже люблю природу і не можу дочекатися, коли ми з батьками поїдемо на пікнік, як було кілька років тому. Тож я був у захваті від проєкту Маргарет, для якого потрібно було збирати різноманітні листочки та рослини. Ми мали зробити свою невеличку інсталяцію, пов'язану з Геловіном, щоб надалі завдяки їй прикрасили фасад школи.

А зараз я стою і чекаю на Прескотта та його друга. Він пообіцяв мене познайомити з ним, але я вже півгодини стою тут посеред порожнього коридору. Ось же вони!

- Це твій брат? Той, про якого ти мені всі вуха продзижчав? - мені здавалося, що я бачив його раніше, можливо, ми перетиналися в коридорі. На ньому завжди чорний одяг і це... трохи підсилювало і так його суворий вигляд. У нього теж було таке ж пухнасте волосся, як у мене, але трохи темніше.

- Семюель, знайомся, це Гровер. Думаю, ви ладнатимете.

- Твій брат багато про тебе розповідав, особливо про сьогоднішній ранок. У тебе провали в пам'яті? Або щось типу того?

Я не знав, що відповісти, не думав навіть, що Прескотт такий близький із ним, раз може спокійно розповідати те, що відбувається в нас удома... може він знає про витівки батька? Хоча, напевно, це й так зрозуміло... Вони досить багато часу проводять разом. Але Гровер рідко бував у нас вдома, можливо, через батька Прескотт не наважився його приводити до нас.

- Гроу, будь простіше з ним. Ми самі вперше про це дізналися тільки сьогодні, а ти хочеш, щоб він уже сам собі діагноз поставив.

- Не може бути. Якщо таке сталося сьогодні, значить, це мало бути й раніше. Ти точно не пам'ятаєш подібних ситуацій? - він пригнувся, намагаючись роздивитися мене. Мені здавалося, що він у сотні разів більший за мене, адже навіть зігнувшись, він виглядав вельми об'ємно.

- Можливо, вони й були раніше, - я замовк, створивши незручну паузу, поки його зеленуваті очі оглядали мене, - але я їх не пам'ятаю.

***

Того дня я помітив, як вони поводяться один з одним. Гровер хоч і був завжди холодний, але з Прескоттом він усе одно поводився більш м'яко і люб'язно, ніж із будь-ким іншим. Вони добре виглядали разом, навіть занадто добре. Будь-хто інший зміг би вважати їх братами, якби вони не так сильно відрізнялися один від одного. Один був білий, як ангел, а інший чорний, як диявол.

Батько відпустив нас на Геловін до Гровера. У нього був дуже цікаво прикрашений будинок. На газоні стояли надгробки, за якими виднілися невеликі привиди. Сам будинок був у помаранчевих тонах. І у скільки ж їм це все обійшлося, щоб перефарбувати такий величезний будинок?! Безліч гірлянд із різними геловінськими плафонами були навішені на вікна. Мені здавалося, що ми прийшли не просто в чийсь будинок на вечірку, а на якийсь міський захід. Я був Франкенштейном, тоді як брат обрав собі костюм мерця.

Двері були відчинені, і ми не поспішаючи зайшли. Музика заполонила весь будинок. Натовпи людей і безліч святкової атрибутики. Це буде найкращий Геловін у моєму житті! Прескотт деякий час перебував поруч зі мною, але потім зник. Я загубився в натовпі, намагаючись його знайти, але знайшов лише таку саму як я дівчинку. Вона сиділа на дивані, одягнена у вбрання принцеси. Досить дивний вибір на Геловін.

Ми познайомилися з нею, і я дізнався, що звуть її Синтія. Вона тут зі своєю сестрою, яка перебувала в натовпі, розважаючись з іншими дорослими. Я, як і раніше, не бачив тут брата і Гровера, можливо, вони на другому поверсі.

Пообіцявши Синтії повернутися, я побіг на другий поверх, досліджуючи кімнати. В одній були прочинені двері, з яких долинали дивні звуки. Голос був схожий на Прескотта, і я повільно підійшов до дверей, вслухаючись, що відбувається всередині.

- Агх... Я казав тобі, що їду сьогодні вночі з батьком у... - пролунав дивний звук, - у Денвер?

Мені здавалося, що Прескотту боляче, і я відчинив двері, щоб зупинити те, що там відбувалося. Але те, що я побачив...

***

- Семі, запам'ятай, що ти завжди можеш зателефонувати мені в скрутну хвилину. У тебе ж є мій номер? - він простягнув свій телефон, показуючи свій контакт. Я не сильно користувався телефоном, але кілька номерів у мене було, щоб я міг сповіщати батьків про якісь зміни у своєму шкільному графіку.

Брат був досить милий зі мною, незважаючи на те, що я побачив кілька годин тому... Я думав, що після цього він зненавидить мене. Брат сховав свій телефон і обійняв мене перед своїм від'їздом. За батьком я сумувати не буду, навпаки, тільки радий, що якийсь час ми з мамою будемо без нього, але брат... Мені буде не вистачати його.

***

Батько і брат уже кілька днів не виходять на зв'язок. Я хвилююся.