Не визнана
Марія Вербовецька
Маленька "мрія" хотіла рости, Боролась, літала, махала крильми, Та не було віри, в себе саму, Занепадала духом ,постійно , чому? Зневага, ненависть до серця її Яке щиро любило ,без різниці, усіх, Щоразу ,вмивалася "мрія" слізьми, Та ,все ж, посміхалася далі, крізь біль. Щоразу, шукала ,підтримку в очах, Здавалося б в рідних,та це далеко не так Рости не вдавалось,хоч дуже хотіла І все таки з болем відрізала крила. Сиділа "мрія",з пустими очами  Вдихаючи сльози , що виривались ночами Віддавши крила в дарунок чужому, Незнала ,що життя буде вчити й такому . І хочеться їй ,дуже ,вирватись в небо, Щоб вітер голубив, рани пекучі, Ніколи не рвіть,поспішаючи, крила, Ніхто не загоїть ,життєві шрами болючі.
2019-09-07 10:10:49
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Серафім
Дуже гарно…
Відповісти
2019-09-07 10:19:59
2
Марія Вербовецька
@Серафім дякую ☺
Відповісти
2019-09-07 11:42:19
Подобається
Інші вірші поета
Не покірні! #атмосфера Серденько її Знайди себе.
Інші поети
Mennah Mostafa
@mennahhxx
Upavshii_Zakat
@Upavshii_Zakat
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1693
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1894