Не покірні!
Марія Вербовецька
Над такими небо зовсім інше, Здається ,що їх ангел на руках несе, Але насправді,  все  не легко зрозуміти, В людей життя, буває, далеко не просте. Їх міць - життєвий досвід , Їх сила - виплакана біль, І кожен крок ,яким ступають гордо, Несе у собі, з похмурого  - лиш тінь. В очах момент,який спустошив їхню душу, І падали в нікуди ,щоб не бачити когось, І тому й  правда  ,що їх назвали "Не покірні" Не знають ,як це  впасти на  холодне дно. Слабкі місця ,у всіх,повинні бути, Але найкраще,щоб про це, не знав ніхто, Закрийте  своє серце,але відкрийте очі, І живучи, не забувайте ,про справедливість і добро.   Не скорені...покора - це не просте тло, На цьому тлі,не кожен витримає люте сонце, Як проти течії навчилися ,упевнено іти давно, Так викарбовують ,до нині , на устах, у ворогів, не самовите:"  Хто це?"
2019-09-10 09:57:39
2
0
Інші вірші поета
Сміливо йди #атмосфера Знайди себе. Серденько її
Інші поети
Vitalina Shepel
@Vitalina_kiss
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2344
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12341