No soy poeta
No soy poeta aunque me invente planetas llenos de dolor. No lo soy por muchos versos que escriba. Ni lo seré por muchas palabras que invente. Solo soy un intento fallido de expresar lo que siento. Un intento fallido de no provocar un huracán. Digo fallido porque el huracán lo hago con mis poemas. Pero no soy poeta aunque ahora esté escribiendo un poema. Más bien me considero un montón de sentimientos oscuros que intentan salir a la luz. Ni escribo arte ni soy arte, solamente me fijo en amarte y así a veces salen letras sueltas. Otras veces versos, y hasta alguna vez estrofas. Pero eso no me convierte en poeta. Solo soy una escultura más de entre millones. La escultura que crearon mis padres y la que yo intento mejorar. Al igual que muchas otras. Así que no me considero poeta. Solo soy una mano que sujeta bien fuerte un boli, intentando dibujar su corazón con letras. - N.G
2020-12-30 20:32:22
3
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
ϐℓυє
@-Rayures diossss, gracias de corazón, en serio
Відповісти
2020-12-30 23:36:59
1
-Rayures
@ϐℓυє Corazón pa' ti ❤
Відповісти
2020-12-31 00:13:12
1
ϐℓυє
@-Rayures 🥰❤️
Відповісти
2020-12-31 09:49:06
Подобається
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4993
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12716