Вірші
Дійсність
Багато в школі, пам'ятаю,
Розповідали про війну,
Яка творила Ад із Раю
І злом живила Сатану.
Тоді – слова, сьогодні ж дійсність:
Війна вже вулицею йде.
Моєю вулицею! – Дійсність?
Ворожість сіє, смерті жне.
Ненависть у повітрі свище.
Ми люди... Чи фігури гри,
Готові все навколо знищить,
Як прозвучить наказ згори?
Навіщо коримось абсурду?
В людину человек стріляє,
Не боячись Страшного Суду,
Бо свій Диявол більш лякає.
Людина ж, прагнучи розплати,
Бере до рук огидну зброю.
Йде пішака пішак долати,
А хтось спостеріга за грою.
Лишатись маємо людьми
І попри біль, і попри рани,
Тоді побачим світло в тьмі
І скинемо з себе кайдани.
5
2
220
До дитинства
Роки дитинства промайнули на селі,
Поки гасали ми квітучими степами
Або стрибали, як ті білки, по гіллі,
(За що й отримували деколи від мами).
Поблизу двору річка Лопань протікає,
І досі ходимо дивитись на качок:
Нас із сестрою це незмінно надихає
До філософських і безглуздих балачок.
За всі будильники точніші в селах півні,
А за солярій ефективніший город.
Тут гарантовано позбудетесь ви ліні,
Коли потонете у морі із турбот.
Пан Інтернет є у селі шановним гостем,
Його прикличеш тільки з бубном на горі.
Гучні та щирі звідусіль лунають тости, –
Немає значення, із приводу чи ні.
Сільські дороги як окремий вид мистецтва:
Чи то калюжа, чи ставок новий – хто зна?
Ну а ранимі душі, схильні до письменства,
На всіх поверхнях залишають послання.
Ну а весняний акомпанемент косарки,
Зимова ковзанка по черзі із заметом,
А щонедільні із сусідом любим сварки, –
Що, як не це, зростить в мені поета?
3
0
173
Війна все йде
Війна все йде, і не стихає
Її важкий кульгавий крок.
Моїм районом шкандибає,
Лишає дим замість хаток.
Тут «зарево» не є світанком,
І не із льоду сипле «град».
Повзуть полями руські танки, –
Спішить «спасітєльний атряд».
Тікають люди, а собаки, –
Голодні, злі, всіма забуті, –
У смітникових лазять баках
Й кусають за ноги від люті.
Що не зачинено, розбито
Ракетой миру, хай їй грець.
Туманом сірим місто вкрито.
Чи близько тій війні кінець?
8
3
854
Екзистенція
Немає сил, нема наснаги
Весь час вигадувать розваги,
Щоб не покинути цей світ,
Який давно мені обрид.
Не бачу сенсу в жоднім русі,
Але противлюся спокусі
Зробити крок у небуття:
Тягну, як брилу, це життя.
Близьких скорботою не вбити –
Це найзначніший привід жити.
Не всіх обтяжує абсурдність,
Тож проявляти треба чуйність:
Не можеш стати щасливішим –
Не заважай радіти іншим.
3
0
190
Чуєш?
Чуєш
Той тихий постріл?
До нас поспішає
Ворожа ракета.
Чуєш,
Вона вже близько?
Свистить пронизливо,
Шукає жертву.
Чуєш,
Як приземлилася?
Уламки хатоньки
Розносить хвиля.
P.S. Написала цей вірш, перебуваючи майже на межі з окупованими територіями, звідки часто й активно прилітало. Свист мін, що наближаються, ніколи не забути.
3
0
163
