Заборонена

Мия Готлиб

Іди поруч з мистецтвом Та знай, зазнаєш втрати Ти ж знаєш як це бути поруч і сильно кохати Як бігти за потягом З сльозами у серці Та плакать не будеш Пообіцяв нені Рани зашиті квітами Слова ллються ріками Жалю нема і краплини І любити маємо так, як заповіли Заповідали нам палко, віддано Та будь і різким як блискавка Я вдариш в землю Всі долілиць впадуть На колінах благатимуть За кожну провину За рідну країну За мову За стару хатину А ти? Ти просто є плід любові А любов заборонена плоттю Ти побачиш її у білому платті Та не з тобою пішла під вінець Ти жалітимеш кожні втраті Ти писатимеш кожен день коханій Дівчині? Ні Країні За яку би віддав життя За яку би убив без вагань Завдяки молитві й завзяття І хай реве ревучий Тобі не байдуже, друже? Тоді давай хутчіш руку Пам'ятаєш? Батька Тараса науку? "Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями" І скільки раз ти приходила зі сльозами до мами? Скільки раз ти кричала Не вірю То чому ж ти не слуха свою Берегиню?

2020-11-30 21:17:11

2

0

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5761

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12322