–  1939-1945 роки – Друга світова війна.  2014-2025 роки – Російсько-українська війна.  2050 рік – винайдено машину часу.  Відбувається переселення людей на Марс. Ілон Маск винайшов потужну ракету, а влада вирішила заселити Марс і покинути забруднену Землю. Для запобігання проблем всім стерли пам'ять вакциною від 30 штампу коронавірусу...
    – Так он воно що! А то думала, що в мене дах їде. – обізвалася Ліліт.
   – Всі злочини влади, наслідки недбалості людей, розум і аналіз – це все лишилося на Землі, а з людей зробили слухняних ляльок, які виконують примхи начальства. – зітхнула вражена Хелен.
    – Так...  Отже, Даяна, скидай всі файли про  Землю на нашу флешку і вшиваймося звідси. Скоро науковці прокинуться і вони не пам'ятатимуть Даяну і це засідання, так само як і Амелія  Браун не пам'ятатиме про цю зустріч, лише вечірку.
     – Завантаження файлів 2%...
    – А якось можна відновити спогади? Якісь ліки, може, є? – запитала Ліліт.
    – Там десь було написано, що спогади можна відновити лише побувавши у місцях, які з цими спогадами пов'язані. Ліків ніяких немає. По суті всі спогади просто заблоковані у підсвідомості, тому вони можуть нам приснится.
    – Так от що за сни мені сняться! Це мої спогади? Правда чи що? – здивувалась Хелен.
     – Так, правда. На 90% десь.
  Ми почали згадувати свої сни і в кімнаті запанувала мертва тиша. Я пригадала сонячні прогулянки, пригадала, що дуже боялася втратити близьку мені людину і завжди чекала зустрічі з нею, тільки її обличчя й імені я все не могла згадати.  Потрібні файли завантажились і ми швидко пішли через таємний коридор назад.
    – Прийом, дівчата. Бачу вас. Справились?
    – Чую тебе, Охоронець. Все в порядку.
    – Заносьте ящики на парковку, я чекаю доки ви поїдете, стираю всі записи і йду до вас. Зачекаєте мене на Валеріанському проспекті?
    – Прийнято! Буде виконано!
   Ми засміялися і пішли на парковку. Міс  Браун мило спала, тому ми лишили її біля входу з пляшкою вина. Ніч була тепла і затишна, на парковці було тихо і безлюдно, тому нехай спить.
    – От і все. Ми скоро будемо вдома.  Я дуже втомилася і хочу спати.
    – Я теж втомилася, хоча було цікаво розповідати їм про кінець світу – посміхнулася Даяна.
    – І що тепер? – зітхнула Хелен.
   – Ми вивчимо записи завтра і потім вирішимо подальшу діяльность.
  Ліліт сіла за кермо, а ми примостилися серед ящиків у салоні. Я на мить заплющила очі і не помітила як провалилась в сон.
     Що за дивне місце? Це моя школа? Чому тут так холодно і так мало людей? Я йшла пустим коридором і раптом побачила знайому людину, ми про щось заговорили, ми сміялися. І тут з кабінету вийшла невисока жінка з коротким, але густим чорним кучерявим волоссям.
    – Ти що тут робиш? Карантин! Не можна учням бути в школі!
    Я розгубилася і пішла в інший кінець коридору. Якось непомітно зайшла у клас із зеленими стінами і шторами, там було багато людей, які вже розходилися. Я зустрілася поглядом з жінкою у пухнастому кардигані сливового відтінку, чомусь я була рада її бачити...
Я лишилася сама в пустій кімнаті, а на серці було добре і сумно водночас.
      Ранок почався з гучного дзенькоту. Я підняла голову і розплющила очі. "Що це було? "  Дивний сон мені приснився. Ніби всіх людей знаю, а пригадати їх імена і їхній зв'язок з моїм життям я чомусь не можу. Я зрозуміла, що заснула вчора в машині, а прокинулась у своєму ліжку. Так, що вчора було, поки я спала?
Спустилась на кухню і раптом побачила  шматок скла біля останньої сходинки.
    – Добрий ра... – у мене не вистачало сил сказати щось далі, бо на кухні була ціла картина маслом: по всій підлозі розлізлися уламки розбитих тарілок, а в епіцентрі цієї бурі стоїть Хелен з переляканим поглядом  – Це що таке?  Добрий ранок, мені  38 і я розбила весь скляний сервіз?!
    – Привіт, Рі. Так і є...
    – Як це сталося?
    – Я хотіла дістати форму для запіканки, але зачепила ці тарілки і не встигла упіймати...
    – Вітаю! Ти розбудила усіх на районі!
    – Пробач, я не хотіла.
   – Та я знаю! – я вже не могла стримати сміх і взялася прибирати скло з підлоги.
Ось так Хелен розбудила всіх в будинку і ми вирішили разом щось приготувати і поговорити.
    – Ерік справжній джельтмен. Ви вчора вирубилися всі майже моментально і ми вирішили вас не будити, тому Ерік "телепортував" усіх у ліжка, правда, в чому були в тому й спали. Хоч би в зеркало зазирнули! – сміялась Ліліт.
     – Мініатюра: вампіри після туси – і на голові гніздо і в дзеркалі не видно!  Марш в душ! – не втримався Ерік.
     – Зараз буде мініатюра "Вершник без голови"! – обізвалася Даяна з вершини сходів.
    Ми всі засміялися і пішли в душ. Ліліт приготувала смачну запіканку і ми весело поснідали, але потім сіли за файли.

         https://youtu.be/O8JsC7wvqW4

   Це було одне відео про Землю, але ми трошки офігіли від побаченого.
     – Сміття? Ти бачила які там кучугури сміття?!!!  Тепер розумію чому людей переселяли на Марс зі стертою пам'яттю – щоб не смітили!
     – Війна за чисту воду, війна за повітря? WTF???
     – Ну, я, мабуть, можу зрозуміти дії влади. Насмітили, прибирати не хочуть,  ще одна Світова війна...
     – Але нащо робити таке??? Собі ж самі проблеми створюють!!!
    – Глянь ось це відео. https://youtu.be/_QzmI4GiMDo
   – Жах! Скільки проблем через людські амбіції...
   Ми передивилися ще декілька відео, багато прочитали інформації і з кожним новим документом жахалися. Виявляється було немало причин переселити людей на Марс без пам'яті, але, все ж, я вважаю, що треба було дати нам шанс...
     – Екологічна війна  2043-2050.  6 мільйонів людей загинули в перші роки.  Ілон Маск, медики  та влада знайшли вихід у космосі.  Як свідчать дані, вже не вперше люди псують планету на якій живуть і переселяються на іншу, бо на рідній життя  неможливе – прочитала Даяна.
    – Чого ж люди не вчаться на своїх помилках? Як же так?!
   – Та отак... Але тут нічого не написано про сьогодення. Може, нам час у нову експедицію? – сказала раптом Ліліт.