Ще один непростий тиждень лишився позаду. Ми нарешті можемо трошки перепочити. Наше відкриття  принесло нову хвилю в світ науки, а свою справу ми зробили.  Ліліт відправила нашу роботу на проєкт "Місячний камінь" і запропонувала  політ на Венеру, але ні мені ні Даяні не хотілося далеко їхати  від дому, тому ми лише сходимо в кіно і в зоопарк.
   Ранок того дня почався як завжди: Ерік прокинувся першим, щоб приготувати дружині її улюблені сіннабони і фантастичну каву,  я традиційно починаю ранок з фітнесу і йоги, Хелен дуже любить квіти, тому ранок доктора Моррісон  починається в оранжереї з найоригінальнішими і найпрекраснішими рослинами, а Ліліт готує нам сніданок. Ми завжди разом. У нас величезний будинок і я не пам'ятаю як почалася наша дружба, але пригадую весілля Даяни та Еріка... Усіх нас щось пов'язує і це не лише наука, ми маємо багато спільних інтересів, звідкись маємо впевненість, що все найстрашніше вже пережито, хоча ніяких "кінців світу" у нас не було.
  – Ти знову вночі сміялася! Що тобі сниться??? – почала з порогу Ліліт.
– Можна подумати, що ти спиш як миша. Ти прокидаєшся раз у місяць під ліжком! Що тобі тоді сниться???
  – Маріанна! Я ховаюся від вибухів!
   – А я бачу уві сні своє дитинство, тільки там занадто багато зелених кущиків, заходи сонця не райдужні і світанки теж...  Стоп! Що ти казала про вибухи?
   – Ну, мій найстрашніший кошмар – велика хвиля вогню, яка знищує все до космічної пилюки.
   – Звідки у нас такі фантазії? Ми ніколи не бачили такого на Марсі.
   – Дівчата! Закінчуйте. Це все квіточки порівняно з моїми снами – обірвала з порогу Хелен – Давайте їсти. День сьогодні буде потребувати багато енергії, а я вже з самого ранку з ніг валюсь.
  Ми вперше за довгий час були такі веселі й безтурботні, вперше за рік не думали про наукові роботи, дисертації і лабораторію.     Зазвичай ми дуже серйозні люди, іноді дуже дратуємось і сваримось, але до ранку відпускає.
                                    ***
   – Подивись на його ямочки  на щоках! Чому такі красиві чоловіки лише у фільмах – це обізвалась Даяна, споглядаючи головного героя детективу,
на який ми пішли у кіно.
  – Еее, полегше, Ді! Ти забула про когось!  – не погодився доктор Лоу.
– Ой, ну звісно, мій капітан, Ви 25 диво світу!
– Даяна! Ти в кіно! Не забула? – голосно зашепотіла Хелен.    
     Ми  пирснули від сміху.
Який тут фільм, якщо якась маленька нахабна дівчина краде нишком твій попкорн, а серйозні доктори наук сваряться за чоловіків 😄
                                    ***
   День вже підходив до вечора, ми притомилися, але були веселі, гуляли парком, розглядали зірки, які навіть вдень було видно,  спостерігали за скейтольотістами, які проходили повітряну полосу перепон, і кидали нетанучі льодяники у рожевий фонтан... Я чомусь дивно себе почувала, наче вперше це все бачу, хоча прожила тут 20 років... Я зрозуміла, що не можу згадати як було все до цього: до Марсу, до наукових експедицій, до слави дослідників... У мене не було дитинства? Я штучний розум?
   З моїх роздумів вивів вигук Ліліт:
  – Хелен! Купатися у фонтані не обов'язково! Ти чуєш мене!?
  – Що? А, так. У мене чомусь світ перед очима склався.
  – Ти в порядку? – захвилювалась я.
– Все добре, але мені здається, що на сьогодні досить розваг.
  – Може поїдемо додому на траллі? – запитала Даяна.
  – Ходімо краще пішки, але не швидко.
  Ми йшли  пластиковою доріжкою, розповідали  усмішки і сперечалися про походження Місяця. Ми вже бачили наш великий будинок як раптом Хелен перечипилася і впала на землю.
   – Гей, квіточка! Що з тобою? Хелен! Досить жартів, вставай! – закричала Ліліт.
  – Хелен! Що з тобою? Ти мене чуєш? Боже, вона померла?! – затремтіла Даяна.
   У мене все похололо в грудях, я стала на коліна і торкнулася шиї подруги у пошуках пульсу. За мить видихнула :
   – Вона жива. Але що з нею? 
  – Викликайте лікарів.
    У шпиталі здійнявся такий ажіотаж: всі бігали, шукали головного лікаря, збирали медичних помічників і без перестанку про щось сперечалися.  Ми були  як равлики у мурашнику, до того ж ще дуже налякані і розгублені. Я не розуміла, що ж сталося з Хеленою, адже вона ніколи не мала проблем зі здоров'ям. Я чомусь засумнівалася на мить в цьому, але відкинула свої навіювання, бо саме прийшов лікар.
   – Доктор  Моррісон... У неї дуже незвичайний стан, я не бачив такого вже більше 20 років. Зрозумілою мовою: вона у глибокому сні, з якого не так просто вивести її. Я не пригадую як мій покійний колега називав цей стан...
    – Кома...  – вирвалося з моїх вуст.
   – Щось таке. А звідки Ви знаєте? – оживився лікар.
  – Я й сама не знаю, якось так проскочило в голові, я навіть подумати не встигла.
  – Може Вам до психіатра сходити?
– Та ні, у мене все нормально.
– Стосовно вашої колеги – ми будемо досліджувати  активність її мозку, думки  і можливо виявимо причину такого дивного стану. Вам краще поїхати додому. Лікарня надішле вам код на приєднання до дослідження.
  – Дякуємо...
   Ми повернулися додому в абсолютній тиші, розійшлися по кімнатах, але спати ніхто не збирався. Я гуглила слово, яке вилетіло з моїх вуст, але нічого не знайшла – це так дивно. Я хвилювалася за подругу. Знайшла на робочому столі активний код і зайшла на монітор досліду. У кутку на невеликому екрані показувалися спогади за останні три доби, я сумно посміхнулася. У якийсь момент сигнал почав обриватися, на чорному екрані проскакувало зображення блакитної кулі із зеленими плямами, я придивилася і звернула увагу на датчики роботи мозку – підсвідомість працювала на 52%. Потім побачила на екрані наші обличчя і зрозуміла, що те видиво Хелен побачила коли у неї "світ перед очима склався". Що ж то таке? Вторгнення? Прибульці з іншого Всесвіту?  І що то за куля така? А може це якась планета?
  Я не змогла більше зазирати в той екран і закрила  проєктор. Багато було в моїй голові дивних думок. Зайшла на офіційну сторінку NASA,  написала питання " Чи є у нашій системі планета блакитного кольору із зеленими плямами? " , прошерстила весь список планет і великих зірок – нічого.  Щось не давало мені спокою, я знала про існування секретних матеріалів, пригадала, що старша сестра агент ФБР  і написала їй екстрене послання: " д о п о м о ж и   м е н і   п о т р і б е н   д о с т у п   д о  с е к р е т н и х    Ф а й Л  і в   н а с а"
  Не була впевнена, що це спрацює, але щось тягнуло мене у невідомість, яку я наче знала. 
  Хелена бачила і зараз якийсь дивний сон, але підсвідомість блокувала роботу  пристрою і ніхто не знав, що їй сниться...
  Я заснула. Опівночі браслет пискнув і я напівсонна ледве зрозуміла сенс повідомлення : "Вибач, я сама не маю доступу до них,  у NASA лише одна людина володіє надскладним кодом до файлу з найтаємнішими таємницями. Намагання отримання цієї інформації – кримінальний злочин. Я приїду завтра. Все ж маю для тебе щось "  Нашим секретним шифром було написано: "г о т  у й  м і д н у  с і т к у"  Я зрозуміла, щось  цікаве все ж буде. Ми сховаємось від усього світу.  Раптом запищав датчик активного посилання з лікарні – весь екран мелькав, а згодом лишилися лише  лінії відсотків активності мозку.
    – Що з цим нещасним проєктором?  І що з тобою, Хелен?