Май

Марі Жаго

Май на увазі: твоє кожне слово змінює всесвіт. Чи знаєш, скільки на світі схожих думок? Схожих бажань, кроків, досягнень і звершень? Кожен твій порух — це вибух енергій. Навколишній хаос — відлагодженний процес. Не зрозуміти, за даний нам відрізок часу, весь механізм. Ти намалюєш у мріях ескіз, через тисячі років який довершать! Кожен по собі — листок. Усі разом ми мішаний ліс! Май на увазі: сукупність думок змінює всесвіт. Значення має навіть мізерна тінь. Кожен твій крок, дотик, тремтіння вій. Май на увазі: ти — згусток енергій. В просторі, часі ти завжди будеш свій.

2019-05-01 08:45:06

17

18

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (18)

Марі Жаго

може й мені того не пишеться🙂

Відповісти

2023-07-19 16:10:29

Подобається

Марі Жаго

тут реально класно, бо люди близькі по інтересам і легко йдуть на контакт)

Відповісти

2023-07-19 16:11:16

Подобається

Марі Жаго

зараз тут багато новеньких

Відповісти

2023-07-19 16:24:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12294

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4763