- Звичайно - посміхнулась я
Затії Віки мене завжди трохи лякали. Щось у неї занад-то розвинута фантазія.. Ніколи не забуду, як ми контрольну з фізики прогулювали у туалеті, як підкупали математичку та викрадали класний журнал. Зате, скільки спогадів..! До того ж, якщо я всеодно помру через 3 місяці, мені нема чого втрачати
На решті, з кабінету вийшла жіночка років 50-ти з коричневим волоссям по плечі:
- Бойко, заходьте! - вигукнула вона
Перевіривши результати МРТ вона сказала, що діагноз вірний та відправила нас до палати..
- Жінко, прощайтесь зі своєю донькою, потім зможете до неї приходити. Нехай дівчинка заселяється, а Ви йдіть зі мною - сказала лікар - І ти, дівчинко, теж виходь - подивившись на Віку додала вона
- Аль, тримайся! Я ще ввечері подзвоню - тихо сказала мама та обійнявши мене вийшла з палати
- Прийду додому, подзвоню тобі. Нам ще треба усе продумати - сказавши це, Віка теж вибігла з приміщення
Мені показали моє ліжко та сказали відчувати себе, як вдома. Впринципі, тепер це і є моїм новим домом.. Я огледілась. У палаті було досить гарно: блакитні стіни, великі вікна та 3 білих ліжка
- О, привіт! Як тебе звати? Я Соня - до мене