Глава 5
Ми з мамою побігли до онкологічної клініки, що була не так далеко. Щоб дістатися до неї, треба було трохи проїхатись на тролейбусі. Сівши біля вікна я замислилась про свій діагноз.
Досі не вірилось у те, що сталося.. Скільки планів на майбутнє було..! "Справжнє життя" я запланувала на період після університету. Іронія долі заключалась у тому, що мій максимум - 3 місяці.
Я мало думала про смерть, завжди була переконана, що помру на раніше 70-ти. Відкладаючи життя "на потім", я й не допускала думку, що моє улюблене "потім" може й не наступити.. От що я встигла за 17 років життя? Була щаслива на всі 200%? Реалізувала свої мрії? Зробила світ краще? Ні!
Я голосно розплакалась. Коли сива жіночка з косою стоїть зовсім поряд, якось всеодно, що подумають люди. Ось він, плюс смертельної хвороби. Як справжня оптимістка, я, таки, його знайшла
До мого плеча невпевнено доторкнулась мама:
- Доню, час виходити. Це наша зупинка
Досі не вірилось у те, що сталося.. Скільки планів на майбутнє було..! "Справжнє життя" я запланувала на період після університету. Іронія долі заключалась у тому, що мій максимум - 3 місяці.
Я мало думала про смерть, завжди була переконана, що помру на раніше 70-ти. Відкладаючи життя "на потім", я й не допускала думку, що моє улюблене "потім" може й не наступити.. От що я встигла за 17 років життя? Була щаслива на всі 200%? Реалізувала свої мрії? Зробила світ краще? Ні!
Я голосно розплакалась. Коли сива жіночка з косою стоїть зовсім поряд, якось всеодно, що подумають люди. Ось він, плюс смертельної хвороби. Як справжня оптимістка, я, таки, його знайшла
До мого плеча невпевнено доторкнулась мама:
- Доню, час виходити. Це наша зупинка
Коментарі