Оля
Вдома я не був чотири роки,
Опалила ці роки війна.
Я чіплявся за життя у комі,
Згадуючи рідних імена.
А своє чужим мені здавалось.
Кожен день - випробування волі.
Та луною в серці відзивалось
Лагідне ім'я жіноче - Оля.
Заново навчився говорити,
Намагався не гнівити долі.
Все згадав і захотілось жити,
Цілувать біляві коси Олі.
Речі зібрані, наплічник за плечима.
Мчить мене у рідний край автобус.
Ледь встигаю провести очима
Зерносклад закруглений, мов глобус.
Сердце в мить зайшлось, як навіжене,
Той будинок здалеку впізнав.
Розмальована в небесний колір стеля
Й два вікна виходять на вокзал.
Підійшов, парадна на паролі.
Закурив, чекання - не біда.
Сілует на обрії, мов Олин
І її неспішная хода.
Але що це, хто це з нею разом?
Серце пропуска удар один...
Поруч хлопчик. Наче за наказом
Мліють ноги. То у Олі син?
Зайвий я. Сім'я, напевне, в неї.
Йдуть удвох вечерю готувать
І чекати батька у оселі.
Я б пішов, а серце бунтувать
Почало. Шалено б'є у груди:
"Стій, не йди! Ще трішечки зажди
Ми ж уже давно дорослі люди..."
Я застиг. Ці двоє підійшли.
В Олиних очах краплинки-сльози
Усмішка нервова на губах.
Тихо дивиться на мене хлопчик
Бачу свої очі в цих очах.
Моє серце наче схаменулось,
Пропустило знов удар один,
Блискавкою в голові майнуло:
"Це не в когось, це у мене син!"
2021-11-15 19:48:37
5
0