Крижані дзеркала

Ліса

Між строк, та строф, Між компліментів, Пестливих пустощів твоїх, Я роздивлюся у моменті Моря замерзлих старих криг. Не те, щоб ти мені не любий, Не те, що не до зору стать, Не те, щоб я дивилась на фігури, Але тобі вже дії так горять. Хоча всередині, не в шлунку, Ти не готовий до зорі Твоїх старих-нових гатунків, Що наліпив ти сам собі. Твої всі пестощі - то пусток, Десь вглибині твій океан Кричить, волає, просить сльозно: "Не починай по-нову сам". Ти сам собі наробиш горя, Ти сам собі не поводир, Не бачиш далі свого носу, Хоча у цьому не один. Всі скрізь не більш, ніж компліменти, Всі скрізь не більш, ніж скло, А зазирнути трохи глибше, Усюди є дзеркальне дно.

2022-11-07 19:33:45

14

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Ліса

дякую, в моїй меті було передати проблему багатьох людей, коли вони стрибають із стосунків у стосунки, або постійно фліртують для самоствердження, бо раніше їх окровавили болючі стосунки або навіть гіркий досвід з батьками. Тому близко до себе вони не підпускають і найчастіше тримають дистанцію, просто закохують у себе гарним словами та "героїчним вчинками". Це і до чоловіків, і доводить жінок. 🙂🙃

Відповісти

2022-11-07 19:48:32

Подобається

Сандра Мей

Гарно і правдиво. Ви немов у душу до когось прагнете зазирнути, щоб краще вірш відчули. І це як на мене у вас добре вийшло. Емоції в мене після вірша просто захват.🤩

Відповісти

2022-11-14 19:15:11

1

Ліса

@Сандра Мей оуф, ви мене вганяєте в багрянець, дуже приємно, рада, що вам так сподобалось 🥰🥰

Відповісти

2022-11-14 19:25:48

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12519

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4914