Безпека

Ліса

Колись вірші написані мною Турбували мої почуття, Може зараз усе так зів'яло, Що пропала сутність буття. Неможливість, можливість, інакше Все повинне бути чиєсь. Це твоє, не твоє , ти - ледащо! Чи зневіра у силу чудес? По краплині, стежині, сонливість Заважає й скликає до сну; Юродивість, сварливість, мрійливість - То не те, що в дитинстві було. Десь до зграї тебе закликають, Але ти з мурахами знов: За трудом, безпекою раю Не помітив як втратив свій кров. Все одне, ти один, лицемірство Заклинає твоє сердце на сталь, Ти наразі такий не красивий Не грайливий, але більше не жаль.

2022-10-20 21:35:55

16

11

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (11)

Coffee Content

@Ліса Головне - Кава, якщо вона справжня варта того! А ось назва посуду (горнятко кави, філіжанка кави, чашка кави, бокал кави, стакан кави тощо) кому як подобається.

Відповісти

2022-11-07 18:45:24

Подобається

Ліса

@Coffee Content філіжанка для мене звучить гарно, тому я зробила на цьому акцент 🥰

Відповісти

2022-11-07 18:46:30

1

Ліса

дуже дякую 🥰

Відповісти

2022-12-08 06:24:21

Подобається

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

9714

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11544