Вона чаклує по ночам
Вона чаклує по ночам і просить:
дай їй святий спокій.
І знає, прийде знов зима
і знову зітре втлін мороки.
Камін у домі загорить,
вночі я чую тихі кроки
і голоси, що кажуть так,
як ніби знають про всі вроки.
А сходами, у мертвій тиші ночі, пройде багач зі зброєю в руці.
Прийде до тої, хто чаклує ночі
і пише на пергаменті листи.
І скаже: ти дала пророцтво, але збулися ті гріхи, які не мали бути в тому, що ворожила ти мені.
А та йому: я не могла сказати, пане,
бо доля свій шлях знов взяла,
хай чисті зорі нагадають,
яка та доля, що краде життя...
А пан сердився: за що я дав всі гроші?
А діаманти, золото і ночі?
За ворожбу, яка сказала точно,
що не вкрадуть мої безцінні тихі ночі!
І та вела: а доля вже не мила.
Казала пану, що мене скорила
Сама вона наш шлях знов обирає
і знову до початку повертає.
І що ж то пан, гадаєте, пробачить? Хотів ту долю, що її не бачать.
Жага до влади пана охопила...
в руці його та зброя заблистіла.
Один удар - та в мить лягла ворожка. Червоні ріки потекли із рук.
Хто знав, що влада знищить людство? І зовсім змінить хід наших думок?
2023-08-02 19:15:02
5
0