Колись ти зрозумієш...
Tolik Kuzmyshyn
Потухли зорі. Місяць та сонце не світить. Світло ледь-ледь Пробиває туман. Іде людина. Погляд у землю. Вона відчула- що таке обман. Забрали щастя, Забрали радість, Забрали іскру з її душі. Забрали все, Лишились образи Та темні плями В минулому житті. "Ну як так можна!?" Крик з-за хмари. "Навіщо крадете цінне моє!? Візьміть всі гроші, Золото, срібло, Та не забирайте щастя моє" "Лишіть свободу й чисту думку, І душу світлу, що без плям. Навіщо, чуєте, навіщо, Рубаєте моє життя!" Та з темряви, з за хмар, з туманів Не доносилось нічорта. Лиш сміх єхидний, У якому лукавість, злоба й чорнота. Забрали все, що було цінним. Пропала усмішка з лиця. А все тому, що у людини Забрали цінне- почуття. Обманом жити...? Ні! Не можна... Не треба... Нащо? Навпаки. Потрібно серцем полюбити, Хто заслуговує на це.
27.11.2018
10
0
Інші вірші поета
Время Не сказочная сказка Фарби Наболіло
Інші поети
_Юпитер_
@_Cuddlies_
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3788
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11419