Наболіло
Tolik Kuzmyshyn
Ох, як же ви задовбали, Нешановані мужновладці. Коли ж ви нажеретесь Монет на людському нещасті? Коли ви скажете "хватить", Набивши свої кишені? Коли у вас включиться розум, Й появиться совість у серці? Може хватить вже розбивати Ітак добиту країну, Робити з сімей, будинків, Суцільну сіру руїну. Ви маєте вже мільярди, Хватить, зупиніться! Навіщо невинних вбивати? Вони, майже всі, ще діти! Я хочу того моменту, Коли засіяє сонце. Коли все, що ви наробили, Відійде в минуле просто. Схаменіться нарешті, досить! Подивіться на все навколо! Як ще вчора живих людей Сьогодні клюють ворони. Як би страшно це не звучало, Та це правда. Це все навколо. Щоб ви, суки, теж зазнали, Що таке є людське горе!
2018-11-26 10:27:14
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Mashka Zelenchuk
Молодець👍👍дуже гарно👏
Відповісти
2018-11-26 11:20:41
Подобається
Інші вірші поета
Колись ти зрозумієш... Не сказочная сказка Вакцина Хочу к тебе
Інші поети
Hitar
@Hitar
Micah Flynn
@chubbypanda18
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4988
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12137