конвалії
на граніті посіялись білі квіти,
стали зламаним (приреченим) склом.
доки примари будуть гризти —
доки й залишиться білим полотно.
доки акація цвіте на тій вулиці —
доки й дряпатиме мене гілками,
а я падатиму в пилюку без тями.
в обличчя впилось різке каміння,
я залишилась зовні без поранень.
така тямуща-спритна,
ото вміння —
сміятись,
коли в душі виривають останнє.
наклепи роздають як безкоштовне причастя,
знають нелюди як не втриматися й пропасти.
мені потрібно багато,
ні, насправді мало.
це і сотні кроків,
і десять прірв до мами.
p. s. ти надто любила конвалії, я надто любила-люблю тебе.
15.05.2021
7
0