Роки
2013 рік Роки – ніщо порівняно з очима Що зазирати можуть в далечінь. Мов скарб, несу я досвід за плечима Та мить розради, той нещадний біль. Нехай говорять люди – я не варта, Щоб за собою їх вести вперед. Та не втрачаю я свого азарту, Душі не віддзеркалює портрет. Нехай кричать услід, не обернуся, Нехай же в спину заженуть ножі. Це все, на що ви здатні? Мов спокуса, Панує заздрість у чиїйсь душі. Затьмарить розум та безглузда злоба, Простромить серце безпідставна лють. На мене завше дивляться з-під лоба, А, може, між словами і клянуть. Майбутнього не знатиме жорстокість, Отримати всі встигнуть по заслузі. Прокинеться тоді, можливо, совість, Прийде на зміну біла чорній смузі. Останньою завжди іде Надія, Спочатку полишає нас Любов. А Віра підіймає аж до мрії, Де Мудрість залучає до розмов. Всі так майстерно дзенькають на нервах, Та вже не злять цькування сірих мас. Себе слід поважати в першу чергу, Адже не для презирства даний час.
2022-12-29 12:15:13
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Файний вірш. ( мене нагадує)
Відповісти
2022-12-30 12:37:48
Подобається
Тигриця
Дуже гарний вірш. Просто про мене.
Відповісти
2022-12-30 13:34:37
Подобається
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2388
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1458